Розділ 14: Серце під крицею

Шум нічної річки за дірявими стінами млина ставав дедалі глухішим, наче сама природа затамувала подих, слухаючи розмову двох змовників. Олексій Косач підійшов до розбитого віконного отвору, звідки виднілися лише темні, затягнуті ряскою прибережні води та силуети верб, що гнулися під поривами нічного вітру. Його плечі були напружені, а пальці так міцно стискали підвіконня, що стара, напівгнила деревина тріщала й осипалася дрібним порохом.

— Ти не розумієш, Юліане, — глухо, але з невимовною силою заговорив Олексій, не обертаючись до свого супутника. — Для тебе це шахова партія. Політичні реформи, звільнення селян, кодекси, права... Усе це правильно, усе це те, заради чого ми ризикуємо шиями. Але Олександра... Вона не просто один із гвинтиків нашого заколоту. Вона — моє серце. Якщо твоя сестра зламає її, якщо з її голови впаде бодай одна волосина, мені не потрібна буде ні свобода, ні ця країна. Я спалю ваш маєток разом із усім світом.

Юліан Жевуський, який до цього моменту сидів на обвугленій колоді, повільно підвівся. У срібному світлі місяця його постать здавалася майже примарною, а обличчя, позбавлене звичної світської маски, виглядало суворим і глибоко стомленим. Він підійшов до Олексія і поклав свою важку, обтягнуту шкіряною рукавичкою руку йому на плече.

— Саме тому, що вона твоє серце, Олексію, ми маємо діяти з холодною  кригою в душі, — тихо, але вагомо вимовив Юліан. — Моя сестра Ванда — не просто капризна аристократка. Вона — хижак із бездоганним інстинктом. Вона відчуває слабкість і фальш за версту. Якщо вона помітить бодай натяк на те, що я проявляю до Олександри м'якість, або що ти крутишся навколо нашого маєтку надто близько, Саша загине першою. І це не буде швидка смерть. Ванда перетворить її життя на таке пекло, перед яким збліднуть каземати ратуші.

Юліан відійшов на крок, його погляд став жорстким, зосередженим на внутрішніх розрахунках. Він знав кожен куточок свого родинного лігва і розумів, наскільки тонким був лід, по якому вони ступали.

— Я обіцяю тобі, що захищу її, — продовжив Жевуський, і в його голосі вперше прозвучала щира, людська нота, позбавлена цинізму. — Я знайду спосіб тримати її під своїм наглядом, захистити від найгіршого свавілля управителя та ревнощів Ванди. Але ти маєш дати мені слово, що не робитимеш жодних нерозважливих кроків. Ніяких нічних візитів, ніяких таємних записок через випадкових слуг. Кожен твій крок має бути прорахований. Ми граємо проти системи, яка будувалася століттями, і одна помилка закоханого шляхтича коштуватиме життя нам усім.

Олексій повільно повернувся до Юліана. Очі молодого Косача палали відчаєм, але слова друга нарешті пробили стіну його люті, змусивши заговорити розум. Він випустив повітря крізь зціплені зуби й повільно, важко кивнув.

— Добре, — промовив Косач, простягаючи руку для потиску. — Я триматиму себе в руках. Але знайди спосіб дати їй знак. Вона повинна мати надію, інакше в тому оточенні її дух просто згасне.

— Знак буде, — відказав Юліан, міцно стискаючи його долоню. — Але спершу я маю підготувати ґрунт у маєтку. А тепер іди, світанок уже близько, а наші секунданти мають знайти нас у правильних місцях для нашої «смертельної» дуелі.