Розділ 11: Згубні вісті

Сонце ховалося за горизонт, фарбуючи небо над маєтком Косачів у колір тривожного багрянцю. Олексій міряв кроками свій кабінет, де на столах лежали нерозібрані папери та мапи губернії. Минув тиждень відтоді, як Олександру забрали, і кожен цей день для нього був гіршим за каторгу. Він не знаходив собі місця, закинув господарство, а в його голові палав лише один намір — вирвати кохану з рук Жевуської.

Двері тихо рипнули, і до кімнати увійшов Степан — вірний козак і права рука Олексія, якого той таємно відправляв на розвідку до земель графині Ванди. Степан мав вигляд стомленого чоловіка, його чоботи були вкриті пилом далекої дороги, а обличчя — похмурим.

— Ну що, Степане? Говори! — Олексій миттєво підскочив до нього, хапаючи за плечі. — Ти бачив її? Вона жива?

— Жива, пане Олексію, — тихо відповів Степан, знімаючи шапку й переводжучи подих. — Але новини я приніс лихі. Маєток Жевуських — це не просто панський двір, це справжнє пекло під золотим дахом. Порядки там такі, що навіть у найсуворіших поміщиків волосся дибки стане.

Степан розповів усе, що дізнався від тамтешніх селян: про батоги за найменшу провину, про управителя-нелюда, який за наказом графині забивав людей до напівсмерті, і про те, як Ванда Жевуська карає кріпаків радісними видами  тортур задля власної розваги.

— А що Олександра? — голос Олексія затремтів, а пальці стислися в кулаки.

— Пані Ванда зачепилася за її гордість, — зітхнув козак. — Відібрала панські сукні, вдягла в сіре шорстке сукно й відправила працювати в пташник. Дівчата казали, що графиня змушує її годинами грати на скрипці під час свого туалету, аж поки в бідної пальці не сходять кров'ю. Самі кріпаки її теж не злюбили — вважають випещеною панською улюбленицею. Вона там зовсім одна, пане. Навколо лише вороги та наглядачі.

Кожне слово Степана віддавалося в серці Олексія гострим болем. Уява малювала жахливі картини: витончена, крихка Олександра з її благородною душею — посеред цього бруду та знущань.

— Я повинен зв'язатися з нею, — Олексій рішуче підійшов до вікна, вдивляючись у нічну темряву. — Негайно. Вона має знати, що я не забув, що я готую її порятунок. Мені потрібен спосіб передати їй звістку прямо в маєток, так, щоб жоден наглядач не запідозрив.

Він розумів, що йти напролом — означає занапастити і її, і себе. Потрібна була хитра, тонка гра. Олексій дістав із шухляди чистий аркуш паперу й перо, починаючи обмірковувати план, який дозволив би йому підібратися до лігва Жевуських. Боротьба за життя Олександри вимагала холодної голови, навіть коли серце палало від люті.