Розділ 8: Чужа серед своїх

Дорога до маєтку Жевуських здавалася Олександрі нескінченним спуском у пекло. Жорстка солома колола тіло крізь тонку тканину сукні, а сирий ранішній туман просякав під плащ, залишаючи на шкірі липкий холод. Коли підвода нарешті минула масивну ковану браму і в'їхала на задній двір величезного поміщицького обійстя, Саша побачила справжнє обличчя своєї нової неволі.

Тут не було кришталю і дзеркал. Пахло мокрою худобою, кислим гноєм  та застарілим потом. Навколо поралися кріпаки — виснажені чоловіки у грубих сорочках та жінки у заплямованих спідницях, із обличчями, які важка праця перетворила на сухі маски.

Коли Олександра спустилася з підводи, тримаючи в руках свій єдиний скарб — футляр зі скрипкою, двір на мить затих. Десятки очей дивилися на  неї. Але в цих поглядах не було співчуття до її горя.

— Гляньте, яку цяцю привезли, — голосно кинула огрядна кухарка, витираючи жирні руки об брудний фартух. — Ручки білі, личко напудрене… Мабуть, і відра з водою в житті не підняла.

— Панська пестунка, — сплюнув під ноги старий конюх. — Нам тепер через цю кралю подвійно спину гнути, поки вона панам на скрипочці пілікатиме?

Олександра відчула, як щоки спалахнули від образи й ніяковості. Вона спробувала привітатися, як вимагала ввічливість, але жінки лише відвернулися, вороже бурмочучи собі під ніс. Для цих людей, які змалечку знали лише батіг та чорну роботу, Саша зі своїми вишуканими манерами, бездоганною виправкою та дорогою, хоч і припорошеною пилом сукнею, була чужою. Вони бачили в ній не таку ж невільницю, а «панську улюбленицю», яка приїхала сюди користуватися привілеями за їхній рахунок.

Управитель маєтку, суворий чоловік із бляхою на поясі, грубо штовхнув Олександру в плече, перериваючи її думки.

— Чого застигла, панночка липова? Корівник он туди, людська хатина — далі за током. Там твоє ліжко, на соломі. А скрипку свою сховай глибше, поки пані не покличе, інакше хлопці швидко її на тріски пустять. Воно тут нікому не треба.

Саша міцно притиснула футляр до грудей і повільно рушила вказаним шляхом, проводжувана важкими, сповненими заздрощів та ворожості поглядами. Вона зрозуміла: у цьому жорстокому світі вона опинилася між двома вогнями — пани бачили в ній лише рабиню, а раби — чужу панночку. За право залишатися людиною їй доведеться боротися самотужки.