Розділ 5: Криваве золото

Голос розпорядника аукціону, схожий на каркання хижого птаха, розрізав напружену тишу зали, яка щойно впивалася звуками скрипки. Важкий дерев'яний молоток завис у повітрі, готові зафіксувати початок торгів, що мали вирішити долю Олександри.

— Отже, шановне панство! — загорлав він, витираючи спітнілу шию шовковою хусткою. — Початкова ціна за цей неймовірний лот, за цю німфу музичного мистецтва — п’ятсот золотих дукатів! Хто дасть більше за прикрасу будь-якого благородного дому?

У залі почувся приглушений гомін. Сума була чималою — за такі гроші можна було придбати кілька десятків міцних здорових селян чи невеликий табун породистих коней. Проте витонченість Саші, її манери та рідкісний талант уже розпалили азарт серед зажраних поміщиків.

— Шістсот! — крикнув огрядний пан із першими ознаками задишки, той самий, що раніше безсоромно розглядав дівчину крізь лорнет.

— Сімсот! — перебив його сусід, літній генерал у відставці, чиї очі хтиво заблищали.

Олександра стояла на узвишші, не ворушачись. Вона відчувала, як кожна нова цифра, що вилітала з вуст цих людей, дедалі глибше заганяла її у безвихідь, тавруючи як бездушне майно. Вона дивилася повз натовп, намагаючись знайти очима єдину людину, яка бачила в ній не товар, а живу душу.

І вона його знайшла. Олексій Косач, стояв у тіні колони. Його обличчя було блідим, а вираженні скули напруженими. Він підняв руку, привертаючи увагу розпорядника. Його серце стискалося від болю за кохану, і він був готовий віддати все, що мав.

— Тисяча! — голосно й рішуче оголосив Олексій.

Зала здивовано охнула. Для молодого шляхтича, чий рід переживав не найкращі часи, це були колосальні кошти — фактично вся  його спадщина, останні заощадження, які він збирав місяцями, сподіваючись викупити Олександру та подарувати їй омріяну волю законним шляхом. Він подивився на Сашу, і в його погляді спалахнув промінь надії. Дівчина ледь помітно зітхнула, її пальці на грифі скрипки розслабилися. Невже порятунок був так близько?

Розпорядник аукціону підняв молоток, засліплений такою сумою.

— Тисяча дукатів від пана Косача! Раз… Хтось дасть більше за цю красуню? Два…

У цей момент з кутка зали, де на оксамитових кріслах сиділи найповажніші гості, пролунав холодний, кришталево чистий і безжальний голос, від якого в Олександри по спині побігли мурашки.

— Три тисячі дукатів.

Усі присутні, наче за командою, повернули голови. Це була графиня Ванда Жевуська. Вона сиділа, випрямивши спину, повільно обмахуючись віялом із чорного пір'я. На її губах блукала переможна, майже зміїна посмішка. Поруч із нею Юліан демонстративно відвів погляд убік, розглядаючи ліпнину на стелі, хоча його пальці, що стискали руків'я парадної шпаги, помітно побіліли від напруги.

Сума, названа графинею, була абсурдною, нереальною. Це було ціле багатство, за яке можна було купити кілька великих сіл разом із мешканцями та угіддями. Ванді не потрібна була скрипалька за таку ціну — їй потрібна була влада. Вона хотіла привселюдно розтоптати зухвалість цієї кріпачки та показати кожному в цій залі, що її примхи не мають грошового еквівалента.

Олексій Косач здригнувся, наче від удару в груди. Він повернувся до Ванди, його очі палали гнівом і відчаєм.

— Графине… — голос Олексія затремтів від люті. — Навіщо вам це? Це ж божевілля!

Ванда навіть не подивилася в його бік, продовжуючи споглядати Олександру, яка знову застигла на сцені від жаху.

— Бо я так хочу, пане Косач, — ледь чутно, але вагомо кинула Жевуська. — А те, чого хоче Ванда Жевуська, завжди стає її власністю.

Розпорядник аукціону, чиї руки затремтіли від захвату перед такою сумою, майже втратив голос. Він судомно  змахнув молотком, навіть не намагаючись чекати на інші пропозиції, яких і бути не могло.

— Три тисячі золотих дукатів  від ясновельможної графині Жевуської! Раз… Два… Три! Продано!

Важкий удар молотка пролунав для Олександри як гарматний постріл, що обірвав її минуле життя. Вона зрозуміла: її свободу щойно купили за криваве золото, і тепер вона потрапила в руки найжорстокішої жінки губернії. Олексій Косач безсило опустив голову, стискаючи кулаки до крові, а Ванда Жевуська повільно підвелася з крісла, готова прийняти свій новий, живий трофей.