Глава 2

Ніколи Олександра не думала, що їй спаде на долю бути єдиною лідеркою сім’ї, але це трапилось.

Батьки інколи їздили на збори до столиці, приймали участь в обговоренні стратегічних питань з приводу розвитку країни, чи щось таке… Дівчина точно того не знала, знала лише, що то були дуже важливі питання, які в тому числі лягали і на плечі її родини. Але їй поки що дозволялось не їздити на такі заходи через вік. Тож, Олександра залишалась в Атиці і, якщо бути відвертими, раділа тому.

Ця поїздка не відрізнялася від інших. Батьки поїхали, донька залишилась на самоті і розважала себе прогулянками з друзями, читанням книжок та навчанням. Олександра занепокоїлась тоді, коли їх компанію на виході з книгарні застав незвичний вітер, за яким тягнулися по небу чорні тучі. На дворі стало темно як вночі.

– Потрібно по домах, – злякалася Валерія, найкраща подруга молодшої лідерки. – Не хочу опинитись під зливою. Або, ще гірше…

Що вона мала сказати, ніхто не почув. Компанія швидко поділилась і Валерія у супроводі друзів, що мешкали поряд із нею, відправилась додому. Олександра ж залишилась із Максом.

– Не будемо гаяти часу, – грубо, або просто схвильовано (дівчинка ніколи не розуміла ані його настрою, ані тону) промовив хлопець.

Почався дощ, десь здалеку загриміло. Удвох вони бігли проміж вулиць, між приватними садибами, намагаючись таким чином скоротити відстань до домівок. Але розмокла земля під ногами вже перетворилася на бруд, ускладнюючи рухи. Ступивши ногою прямо туди, Олександра підслизнулася. Втратила рівновагу і встигла лише руки виставити вперед, як відчула сильну хватку на своєму лікті. Макс схватив її майже в останній момент, притягнув до себе. Підвернута нога боліла, не давала змоги знов бігти, і хлопець спирав її на себе, допомагаючи рухатись так швидко, як тільки Олександра була здатна.

– Вибач, – прошепотіла тихесенько дівчинка, дивлячись під ноги.

Вони дістались її домівки вчасно. Тільки двері за ними зачинились, як блискавка освітила небо наче сонце. Потім вдарив грім. Олександра зітхнула, впала на піл прямо на порозі і стягнула з себе брудні чоботи. Ліва нога трішки набухла та почервоніла.

– Ти можеш залишитись тут, принаймні, поки злива хоч трішки не стихне.

Макс нічого не відповів. Присів навпочіпки, схилився над нею. Холодні пальці торкнулись щиколотки, трішки натиснули на неї. Приємний холод від його руки трішки заспокоїв ниття в нозі, було не так боляче, як вона думала. Олександра не втрималась від зацікавленого погляду в сторону Макса. Його поведінка дивувала, особливо враховуючи, що він намагався навіть не дивитись на неї на людях. Або ж дивився так, наче дівчина особисто вкрала в нього все багатство або він її застукав на корупції. Перериваючи її думки, Макс посміхнувся.

– Не хвилюйся, принцесо. За декілька годин буде як нова.

– Дякую, – ледве мовила дівчина, як він одразу ж прибрав руку та всівся навпроти Олександри, спираючись спиною на стіну. Здихнув, подивився у вікно, де була така темінь, наче вже глибока ніч, і знову насупився. Повернувся до свого нормального стану.

– Я не залишусь тут надовго, – запевнив Макс, – не хвилюйся.

Олександра закотила очі. Фраза «не хвилюйся» була його паразитом, але виключно до дівчини. Майже кожен раз, коли їм приходилось (інакше не скажеш) розмовляти, хлопець ставився до неї так, наче він – бруд на її взутті. Наче вона дійсно не аби яка принцеса. Але при цьому Макс був із тих людей, яким не була потрібна корона. «Можливо я і бруд, але набагато кращий за будь-яку знатну особу» –  приблизно так Олександра бачила для себе його поведінку.

–  Не маю нічого проти, – промовила дівчина, обережно підіймаючись з полу, так, щоб не травмувати підвернуту ногу. Пошкандибала в кухню. – Пригостити тебе чаєм?

Він фиркнув, навіть голови не повернувши. Здається, ввічливість за сторони дівчини роздратовувала Макса ще більше. Проте, які б почуття не викликала в нього поведінка Олександри, дівчинка залишалася дружньою. Його забобони – його проблеми. А для неї було важливо залишатись собою. Не дивлячись на відсутність відповіді, Олександра зробила гарячий чай обом. Не довго думала, обираючи між заморським, подарованим їхній сім’ї батьком Романа, та місцевим, самим простим трав’яним чаєм. Краще було заварити трав’яний, щоб не викликати ще більше обурень зі сторони Макса. Дівчина мовчки протягнула йому чашку, хлопець також мовчки її прийняв. Вони провели разом майже годину, в повному мовчанні. І якщо Олександрі було від того не зручно, дівчина не розуміла, як поводити себе, чи поговорити про щось, чи спитати, то Макс зовсім не переймався. А тільки-но дощ перестав йти, хлопець одразу ж пішов, недбало кинувши на останок щось типу «з ногою обережна будь».

 Цей вечір і так був важкий, проте про найгірше Олександра дізналася зранку. Розбудив її сусід, друг батька, Андрій. Вже по його лицю дівчина зрозуміла, що щось пішло не за планом. Він не дуже церемонився, але намагався підібрати вірні слова. Пояснив, що з батьками на шляху назад трапилось лихо. Вони були вже деякий час в дорозі, коли їх наздогнала гроза. Повертатись було запізно. Дорога, якою вони їхали, проходить горами, то ж, шлях сам по собі небезпечний. І що казати про те, коли на вулиці бушують гроза і злива? Дорога швидко змокріла, стала слизькою. Все перед очима заливало дощем так, що попереду важко було щось розібрати. Їх машина не увійшла в поворот, не втрималась на дорозі. Це було вже на під’їзді до Атіки. Місцеві обачили автомобіль лідерів, розбитий, рано-вранці, коли вийшли перевіряти на подвір’я завдану зливою шкоду.

Їй було лише сімнадцять, коли це трапилось.

Поки Олександра плакала від горя, поки її обіймала злякана Валерія, поки за нею стежив занепокоєний погляд батькова друга Андрія, поки батьки Валерії обмінювалися сповненими жалю поглядами, місто буркотіло. Жодного разу в країні не було прецеденту, щоб з сімейства лідерів залишилася лише одна людина, ба більше – підліток! Майже… Дитина! Так, вона жила разом з батьками, чула, що вони роблять, розуміла відповідальність їх сім’ї, але все ж таки, вона залишалася дитиною…  Дівчинкою, яка б лише через рік почала б їздити не лише на конференції, але й на інші різноманітні збори, на яких вирішувались питання окремих регіонів або країни в цілому. Але вона залишилась єдина. Лідери на те і були лідерами, що в них були знання, яких не мали інші, в них була довіра, в них була репутація і впливовість.