Розділ 22. Цар цареві

Мараф, Сидон і Тир, зима 333/332 р. до н. е.

Лист був написаний по-грецьки, добре, чисто, рукою писаря, якого вчили в Іонії, і від цього настрій в Олександра лише погіршився. Перський цар не захотів писати своєю мовою, щоб його не перекладали неправильно. Він захотів, щоб кожне слово дійшло таким, яким його зважили його писарі.

У Марафі дув мокрий морський вітер, і полотно царського намету ляскало, як вітрило. Посли стояли біля входу, двоє персів у дорожніх плащах, і чекали, поки він дочитає. Він читав довго.

Дарій писав, що Філіпп був другом і союзником Артаксеркса, а Арсеса, його наступника, перший скривдив. Що Олександр, щойно ставши царем, не надіслав послів підтвердити давню дружбу, а прийшов зі зброєю. Що битву вирішив якийсь бог. І що він, цар, просить у царя свою матір, дружину й дітей і готовий стати йому другом і союзником.

Цар — цареві. Так, наче вони рівні. Наче не було ні кинутого кандиса в яру, ні золотої ванни, ні тисяч мертвих поміж Пінаром і горами.

Олександр поклав лист на стіл і притиснув його долонею, щоб вітер не згорнув.

— Відведіть послів і нагодуйте, — сказав він. — Відповідь відвезе мій чоловік. Евмене, сідай.

Евмен сів і розкрив чисті таблички. У кутку намету, за другим столом, сидів новий Евменів писар, сивуватий родосець, який мав перекласти відповідь перською, і Олександр відчув на собі його погляд, не обертаючись. Він пригадав слова Барсини і відклав їх, як відкладають на потім лист з неважливої сатрапії.

Він диктував стоячи, ходячи наметом від стовпа до стовпа, і слова йшли легко, мов він носив їх у собі давно, ще з Пелли. Ваші предки прийшли в Македонію і в решту Еллади і заподіяли нам зло, не зазнавши ніякої кривди. Ви допомогли Перінфу, який скривдив мого батька. Ви вторглися до Фракії, якою ми володіли. Ви розсилали листи і гроші по всій Елладі, щоб вона піднялася проти мене.

І тоді він зупинився.

— Пиши, — сказав він. — Мій батько загинув від змовників, яких найняли ви, як ви самі хвалилися перед усіма у своїх листах.

Стиль в Евменовій руці завмер на мить — настільки коротку, що хтось інший не помітив би. Потім пішов далі.

Олександр стояв біля стовпа і дивився на лампу. Він бачив театр в Егах. Білий хітон батька, пил на орхестрі, кельтський кинджал, який витягли з тіла, і зверху, з останніх рядів, від жінок, — одне обличчя, яке не здивувалося. Він ніколи не питав своєї матері. І зараз не спитає. Перське золото — так. Щось воно в Македонії таки купувало, це знали всі. А якщо ні… тепер, коли це слово стоїть у листі царя до царя, воно стало правдою. Він бачив, як це робиться, у Гордії.

І далі слова пішли ще легше. Ти сам сів на трон несправедливо і всупереч перським звичаям, завдяки Багоєві, який вбив Арсеса. Я переміг у бою спершу твоїх полководців і сатрапів, а тепер і тебе самого, і твоє військо. Я володію цією землею, бо мені її дали боги.

— І ще, — сказав він. — Приходь до мене як до володаря всієї Азії, і ти отримаєш матір, дружину, дітей і все, чого захочеш. А коли писатимеш мені вдруге — пиши як до царя Азії, а не як рівний до рівного. А якщо вважаєш, що царство твоє, — стій і бийся за нього, і не тікай. Бо я піду за тобою, де б ти не був.

Евмен дописав і підвів очі. Він чекав дозволу говорити, і Олександр дав його поглядом.

— Про твого батька, царю, — сказав кардієць обережно, як ступають на лід. — У нас є ті листи? Де він хвалився?

— Тепер є, — сказав Олександр.

Він покликав Терсіппа, який мав відвезти лист, і сказав йому одне: віддаси і не вступай в розмову ні про що. Ні про що. Цар цареві не пояснює.

***

— Вибери їм царя, — сказав Олександр, і Гефестіон спершу подумав, що це жарт.

Сидон відчинив ворота сам, бо сидоняни ненавиділи персів за пожежу, в якій згоріло їхнє місто дванадцять років тому, а царя Стратона тримало на троні Дарієве золото. Стратона скинули, і тепер Олександр, заклопотаний тирськими послами та листами з узбережжя, віддав це місто Гефестіонові, як віддають другові перстень, щоб потримав.

Гефестіона поселили в домі двох братів, синів багатого купця, що торгував багрянцем від Карфагена до Кіпру. У домі смерділо морськими равликами — з них тут варили багрянець, і сморід стояв над усім містом, наче над гнилим берегом. Але брати були вчені, говорили грецькою майже без акценту і мали хороше вино з Бібла. На третій вечір Гефестіон сказав їм, навіщо він тут, і запропонував трон старшому.

Він чекав радості. Або хоча б жадібності, яку так легко читати на обличчі купця. Старший лише поклав чашу.

— У нас так не буває, — сказав він чемно, як пояснюють чужинцеві дорогу. — У Сидоні царем може бути лише той, хто з царської крові. Так було завжди. Багатство тут нічого не значить.

— У тебе в домі багатство значить чимало, — сказав Гефестіон.

— У домі — так. — Сидонянин усміхнувся. — У царстві — ні.

Гефестіон довго дивився на нього. Він побачив те, що бачив уже в той ранок у шатрі перських жінок: ці люди знають те, чого не знає він. Що царство — це не зброя і не золото, а щось таке, що не передається з рук у руки.

— Тоді назви мені того, в кому ця кров є.