Розділ 9. Кубок Багоя

Суси і Пасаргади, 338–336 рр. до н. е.

Великого царя винесли з покоїв перед світанком, загорнутого в пурпурове покривало, і Кодоман, що стояв на варті біля внутрішньої брами, спершу подумав, що несуть кошик із фруктами.

Четверо євнухів тримали ноші низько, біля колін, і йшли швидко, безшумно, в м’яких повстяних черевиках, що не стукали по цеглі. Покривало звисало з країв, і з-під нього не виднілося нічого: ні руки, ні ноги, ні пасма волосся. Лише обриси — довгі, незграбні, неживі. За ношами, трохи позаду, йшов лікар-єгиптянин, який лікував царя третій рік, і тримав у руках порожню чашу. Чаша була зі срібла, з карбованими пальмами, і Кодоман потім довго пам’ятав, як вона блиснула, коли процесія проходила повз світильник.

Останнім ішов Багой.

Хіліарх двору, начальник тисячі, той, крізь чиї руки проходив кожен наказ, кожне прохання, кожна чаша, яку підносили цареві. Невисокий, повний, з гладеньким безбородим обличчям, на якому не було жодної зморшки, хоча йому, мабуть, було за п’ятдесят. Він ішов неквапом, склавши руки на животі, і, проходячи повз Кодомана, повернув до нього голову і злегка кивнув. Як кивають знайомому на торгу.

Кодоман уклонився, як належало. Коли він підвів голову, процесія вже зникла за поворотом коридору, і лише запах лишився: смирна, яку палили в царських покоях, і щось інше, кисле, чого він не впізнав.

Він простояв на варті до кінця зміни. Ніхто не прийшов сказати йому, що цар помер. Ніхто взагалі нічого не сказав. Палац прокидався, як прокидався щоранку: раби несли воду з Хоаспа — лише цю воду, прокип’ячену і запечатану в срібні глеки, пив Великий цар, і пили його предки ще від Кіра, — кухарі розпалювали печі, писарі розкладали на столах глиняні таблички й сувої. Сонце підіймалося над Сусами, над терасою, над синьою цеглою стін, з якої дивилися на двір лучники і леви. Звичайний день.

Лише в залі, куди мав вийти цар для ранкових прийомів, завіса лишилася опущеною.

Опівдні оголосили, що Великий цар Артаксеркс, третій з цим іменем, помер від хвороби. Опівдні ж оголосили, що з волі Ахурамазди царем стає його син Арсес. Наймолодший. Інших синів царя, як тихо розповіли Кодоманові ввечері у вартівнях царської охорони, Багой звелів убити ще вранці — поки палац прокидався і раби носили воду.

Кодоман слухав і мовчав.

Йому було сорок два роки. Він був високий, найвищий серед царської варти, широкий у плечах, і досі ходив так, як ходять люди, що багато років провели верхи. Десять років тому, в поході проти кадусіїв, коли ворожий вождь, велетень у вовчій шкурі, виїхав перед строєм і викликав будь-кого з персів на поєдинок, — вийшов лише Кодоман. І вбив його першим ударом списа. Цар Артаксеркс тоді подарував йому золоту гривню і зробив начальником царських гінців. Гривня й досі була на ньому.

Він був родичем царя: його дід був рідним братом старого царя Артаксеркса, батька нинішнього. Але між ним і троном стояло стільки царських синів, що лічити їх не мало сенсу. Він ніколи не думав про трон. Трон належав синам Артаксеркса.

Тепер синів у Артаксеркса лишився один. Хлопчик років двадцяти, що не знав нікого, крім Багоя.

Увечері Кодоман пішов до матері.

***

Сісіґамбіда вислухала сина, не підводячи очей від перлів.

Вона завжди нанизувала перли, коли слухала, — не тому, що в скринях бракувало намист, а тому, що руки, зайняті голкою й ниткою, не видають того, що не видає обличчя. Цього її навчила мати, а матір — бабуся, а бабусю — хтось, чийого імені вже ніхто не пам’ятав. Жінки царського роду вчилися цього раніше, ніж грамоти. Бо грамота може знадобитися, а може й ні. А руки, що тремтять, коли говорять про смерть царя, можуть коштувати голови.

Син говорив довго. Про ноші, про покривало, про лікаря з порожньою срібною чашею. Про Багоя, що кивнув йому, проходячи. Про синів Артаксеркса, яких не стало ще до полудня. Про хлопчика Арсеса, якого сьогодні вбрали в царську кітаріс, пряму, високу, і посадили на трон, і всі вельможі по черзі падали перед ним ниць, і хлопчик дивився на них так, наче хотів утекти.

Коли він замовк, Сісіґамбіда ще деякий час нанизувала перли. Голка входила рівно, перлина лягала до перлини.

— Ти знаєш, скільки в мене було братів? — спитала вона нарешті.

Син не одразу відповів. Він знав. Усі в родині знали. Але про це не говорили вголос двадцять років.

— Вісімдесят, — сказала Сісіґамбіда, не чекаючи відповіді. — Вісімдесят синів мого батька від різних жінок. Від одних я знала імена, від інших — лише обличчя. Наймолодший навчив мене їздити верхи. — Нитка не здригнулася. — Артаксеркс, коли став царем, звелів убити їх усіх. За один день. Щоб жоден не сказав, що має більше прав на трон, ніж він. Ти тоді був уже дорослий і служив на кордоні. Я чула, як їх вели двором.

Кодоман сидів на низькому стільці біля неї і дивився на її руки. Старі, сухі, з темними плямами на тильному боці, з перснем на безіменному пальці. Руки нанизували.

— Артаксеркс був жорстокий, — сказала Сісіґамбіда. — Але він був цар. Він сам вирішував, кого вбити. А Багой… — Вона вперше підвела на сина очі. — Багой — не цар. Він конюх. Він обирає царів, як обирають коней: доки кінь слухняний, його годують і чистять. Коли кінь почне брикатися, його поведуть на різницю і приведуть іншого.