Історія одного вбивства або перший промінь

-Чорт, Меріан, що ти робиш?! Звідки в тебе чортова зброя?! - Майкл не на жарт злякався, він підняв руки, але не робив різких рухів, він попросив дівчину віддати йому револьвер. - Меріан, ти не в собі...

-Це ти винен! - спокійно сказала дівчина.

-Меріан, я прошу тебе, опусти зброю.

-Я любила його. А ти... - почувся легкий хруст всередині револьвера, вона зарядила його.

В цей момент в будинок ввірвався Бенджамін:

-Що тут відбувається?! - він глянув на Майкла та Меріан і не міг нічого збагнути.

-Будь ласка, не підходьте до мене! - дівчина заплакала.

-Люба, опусти це, ми все владнаємо...- Бенджамін хотів підійти ближче, але Меріан його зупинила.

-Ні! Ні! Ти нічого не владнаєш, ні ти, ні він, ви вже нічого не зможете виправити. Ніщо вже не буде як колись. Ми все зіпсували. Ти! - її рука направилась на Майкла знову, - і ти! - зброя була вже націлена на Бенджаміна. - Чому ви це зробили? 

Руки дівчини тремтіли, а очі прижмурились і вона запитала: "Чому я в цьому жахітті, Бенджаміне, ммм? Чому ми по вуха окутані брехнею? Ми, наше минуле, теперішнє."

Але чоловік мовчав. Тоді вона глянула на Майкла: "Подивись на це місце, ніхто зараз не є в безпеці, такого ти хотів для свого друга, для нас?"

Відповіді також не було.

"Я знаю, що ти мене кохаєш, Бене, знаю. Але я також знаю, що ти більше не дивитимешся на мене як колись"

Голос Меріан був пустим, погляд холодним, але маленькі, ніжні, дівочі пальчики досі міцно тримали зброю. Вона ще раз глянула на чоловіків, яких кохала по-різному, але всім серцем: "Їм буде краще без такої проблеми як я." Револьвер вже був націлений не на чоловіків, він торкався скроні Меріан і через секунду пролунав вистріл.

Дівчина лежала на землі, а поряд на колінах сидів її коханий. Бенджамін підніс її голову, намагаючись розбудити її, свою маленьку дівчинку. Сльози стікали по його обличчю. Він тримав на руках ще тепле тіло коханої і не міг прийти до тями: "Ні! Ні! Ні! Чому, Меріан! Прошу повернись до мене!"

Майкл стояв поряд. Він не міг навіть поворохнутись. "Це моя провина" - подумав він, взяв той самий револьвер і розбив його об стіл. Його очі були наповнені страхом, підійшовши до друга, він поклав руку йому на плече, опустився на коліна і забрав Меріан з рук Бенджаміна, поцілував її бліде личко, на якому вже висохли всі сльози. Вона була така спокійна. Біль покинула її.

Минуло декілька днів після похоронів. Бенджамін і Майкл зустрілись в церкві. Не зважаючи на все, вони сіли поряд, їх мовчання тривало паро хвилин, аж поки Бенджамін не почав розмову:

-Я більше не побачу її усмішку.

-Нам повезло, що ми бачили цю усмішку. - Відповів Майкл.

-Прошу тебе, припини говорити так, ніби вона була твоєю...

-Але вона була, я кохав Меріан і я ніколи не пробачу собі того, що я зробив.

-Ти нічого не зробив.

-Якби я не придумав всієї цієї перевірки, вона була б жива.

-Так, але, якби не було перевірки, в твоєму серці не було б і самої Меріан.

Майкл глянув на друга і усвідомив, що він правий. Бенджамін подивився в очі Майкла і щиро посміхнувся.

-Вона прекрасна, чи не так? - мовив далі чоловік.

-Прекрасна. - Відповів Майкл.

-Вона слідкувала за горизонтом, я знаю, і кохала мене так само сильно, як я кохав її. Знаєш, вона завжди хотіла творити...за що вона тільки не бралась, - Бенджамін всміхнувся. - Вона списала всі записники, які в неї були, розмалювала всі стіни в загоні. Вона завжди говорила, що наступну справу, за яку візьметься, доведе до кінця, але не доводила.

Майкл засміявся, а Бенджамін продовжував говорити:

-Вона навіть почала писати прозу, сказала, що колись оригінал збірки подарує мені. Але й цього вона не зробить. Так схоже на неї...- крапелька сльози покотилась одна за одною по обличчю чоловіка. Майкл обійняв друга і сказав: "Меріан завжди буде з нами, в нашій пам'яті, в серцях, в своїх віршах, малюнках, вона буде з тобою, Бене, так, ти її більше ніколи не обіймеш і не почуєш її сміх, але вона з тобою, вона в тобі, пам'ятай про це."

Сонце вже заходило за обрій, осіннє повітря ставало холоднішим, небо було чистим і на горизонті з'явилась перша зірка. Вона була зовсім маленькою, непомітною, але водночас такою яскравою і прекрасною. Вона була першою зіркою в небі того вечора. Там вверху місто  для неї здавалось таким маленьким, ледь помітним, люди і їх проблеми були лише порохом. Вона дивилась на все, на поля, на будинки, машини і таким чистим і ніжним було її сяйво, що могло осяяти все довкола. Зірка та, була величною, могутньою, неймовірно красивою, недосяжною та вільною. Спокій, який вона осягнула, світлом віддавала всім там внизу. Той спокій торкався всіх людей, торкнувся він і двох чоловіків, які жили в місті Дублін, штат Техас. Чоловіків, які були сусідами, а колись і добрими друзями, які разом закохалися в одну дівчину, втратили вони її теж разом. Історія ця не про вічне кохання, вона про три серця, три душі, історія про гру на виживання під назвою "Кохання", де вкінці залишається два гравця. Меріан вийшла з гри за власним бажанням, правила для неї були надто жорсткими, а серце її - надто вразливим. Вона стала вільною, якою мріяла бути з давніх літ, розв'язавши всі мотузки, які тримали її в загоні, Меріан подалася в далеку дорогу.