Квиток назад

В його пам'яті грали спогади. Бенджамін злиться на себе, він повинен був подбати про неї, але все зіпсував. Спектр емоцій на обличчі чоловіка не був надто різноманітним, всю дорогу він лише звинувачував себе:

-Куди вона ділась? Чому я просто не повірив їй? Вона ж кохала мене, нащо я придумав цей дурнуватий план? - Спокійним голосом питав Майкла друг.

-Що зроблено, те зроблено, ми знайдемо Меріан. - Заспокоював його Майкл.

Вони їхали декілька годин. Приїхавши до місця, де жили батьки дівчини, Бенджамін постукав у двері, відчинив чоловікам, молодший брат Меріан. Тоді до нього підійшов батько, він запросив чоловіків до будинку. 

-Можливо чаю? - Ввічливо, але збентежено запитала мати. 

-О ні, дякуємо, але в нас серйозна розмова, - Відповів чоловік, - моє ім'я Бенджамін, ваша донька поїхала з міста і...

Не встиг він договорити, як його перебила мама Меріан:

-Бенджамін? Той самий чоловік з яким зустрічалась наша Меріан?! 

-Так, але ви не розумієте, вона зникла. - Продовжив далі чоловік.

-А вам не спадало на думку чому вона поїхала?! - Голос матері став грубшим і впевненішим.

-То ви знаєте де вона? 

-Ви повинні були піклуватись про неї, їй лише 20, якщо ваші наміри були серйозними, чому ви таке скоїли?! - Продовжувала далі жінка.

-Вибачте, але давайте зосередимося на проблемі, гаразд? Меріан зникла і ми хочемо її знайти. - Встрів у розмову Майкл.

-Для чого? Щоб знову мучити мою дитину? - майже зі слізьми на очах запитала мати.

-Послухайте, я кохаю вашу доньку і завжди кохав, я б ніколи не завдав їй болю і вбив кожного, хто б торкнувся її, я знаю, що зробив помилку, але саме тому я тут, щоб виправити її, тому благаю вас, скажіть мені де Меріан. - просив Бенджамін.

Запала тиша, тоді батько дівчини піднявся, вийшов з кімнати, а повернувся з папірцем в руках: 

-Я вам вірю, Бенджаміне, - мовив чоловік і протянув йому папірець, - це адреса де зараз Меріан, знайдіть її і скажіть те, що сказали щойно нам.

Через декілька хвилин чоловіки знову були в дорозі. Була ніч, тому Майкл вирішив, що потрібно зупинитись і перекусити. Тому вони заїхали на першу заправку. 

-Вона жива - це найголовніше. - сказав Майкл.

-Ти бачив очі її матері, вона мене зневажає! Я не здивуюсь, якщо і Меріан дивитиметься так на мене.

-Слухай, перестань себе картати, в нас є адреса, де вона зараз, тому ти зараз візьмеш себе в руки, з'їж цей сендвіч і далі поведу я.

-Якщо з нею щось станеться, я собі цього не пробачу.

-Заспокійся вже! Я впевнений, що вона там чекає на тебе і пробачить тобі, бо...кохає тебе. 

Майкл говорив і не вірив своїм словам, він підтримує друга, найкращого друга, але хто підтримає його, дівчина - була єдиною, хто робив його живим після смерті дружини. А зараз, саме через нього він втрачає своє щастя і нічого не може з цим зробити. Він був закоханим в Меріан, але боротьбу за нею починати не став, адже знав як сильно дівчина кохає його друга. Потрібно було бути сліпим щоб не бачити якою щасливою вона була поряд з Бенджаміном і як страждала, коли той її залишив.

Всю дорогу Бенджамін говорив про Меріан, тому Майкл вирішив відволікти друга від болючої теми і почав іншу:

-Я пам'ятаю як ми з тобою малими залазили в цей пікап, він був тоді ще мого батька і уявляли себе на гонках. - З усмішкою сказав чоловік.

-Ха-ха-ха так, наше тріо ти, я та Лілі, - відповів Бенджамін, - ми завжди були в трьох, але вибрала вона тебе.

-Може тому, що нам було по чотирнадцять, а тобі вісім. - посміявся Майкл.

-Ха-ха можливо, я пам'ятаю ваше весілля, вона завжди говорила, що Техас - це найкраще місце для одруження: тихо, сухо і є великий вибір барів. Інколи не розумів коли в неї сарказм, а коли серйозні слова ха-ха-ха! А ти розумів, Майкле, мабуть тому вона тебе і вибрала.

-Так, напевне.

-Сім років вже пройшло.

Майкл дивився у вікно машини серйозним поглядом: "Моєї Лілі немає вже сім чортових років, а я все ще її кохаю."

-Вибач, я не повинен був починати цю розмову. - сказав Бенджамін.

-Ні, я в нормі, це ж справді так, її немає, а я сиджу в цій дірі і кожна дрібничка в будинку нагадує мені про неї, що вона була там, що жила зі мною, що ми спали в одному ліжку, на яке я зараз подивитись не можу. Там так тихо, Бене, що страшно. Я сідаю і в голові чую її сміх, але будинок все одно мертвий. Я йду на роботу і не розумію для чого, чому я ще існую, коли її немає, ми ж з п'яти років були разом. Я інколи думаю, що нам просто повезло, що ми були щасливчиками, якщо були пліч-о-пліч майже з пелюшок, можливо людям не судилося бути щасливими так довго і Бог забрав її в мене.- Сльоза покотилась з обличчя Майкла і він мовив: -  ми знайдемо її, знайдемо Меріан, друже.