Віднесена вітром

Проходили дні і ночі, ранки і вечори, а біль Меріан поглинала бідолашну дівчину. Вона досі не знала де її коханий, коли він повернеться та чи повернеться взагалі. Вона не розуміла чому вона це робить, чому віддає себе іншому чоловікові, коли її серце належить одному єдиному. Можливо вона втратила надію, останній промінчик сонця згас і вона занурилась в суцільну темряву і шанс знову побачити світло був дріб'язковим. Але чому він пішов, чому залишив свою дівчинку на вічні муки, чому не забрав її з собою, який був його план, чого він хотів? Меріан з легкістю могла б все це запитати в Майкла, але як тільки вона хотіла це робити, її руки пітніли, в очах виднілись капельки сліз, а її тіло тремтіло.

Пройшло вже два з половиною місяці самотності Меріан. Дівчина втомлювалась від кожного дня, який був як попередній, від кожної важкої та безсонної ночі, від розмов за її спиною, від поглядів. Вона не розмовляла з Майклом декілька днів, хоч її телефон і потерпав три дзвінка щоденно від нього, вона зрозуміла, що єдиний хто їй потрібен - Бенджамін.

Одного ранку вона прийшла в місце, де вони бачились востаннє. Дівчина сиділа на землі, а в її руках були листок паперу і ручка:

"Гадаю, тобі вже варто повернутися. Пройшло вже стільки часу, а я не отримала жодного слова, жодного дзвінка чи листа від тебе. Ти пообіцяв, що повернешся, але тебе все ще немає. Я втомилась чекати. Якщо ти це читаєш, то я вже не та світла Меріан, яку ти покохав, якщо ти мене й справді кохав. Я їду звідси. Я не можу знаходитись в місці своєї страти. Я залишаю всі свої спогади про тебе в цьому місті. Тут я тебе знайшла, тут і залишу. Прощавай, Бенджаміне" 

Ім'я коханого обриває і закінчує її лист до нього. Після того дівчина зібрала свої речі і поїхала з міста.

В той вечір Майкл вирішив прийти до дівчини, підійшовши до дверей, він стукав хвилину чи дві, але двері так ніхто й не відчинив. На наступний день чоловік знову прийшов до будинку Меріан, пересвідчитись, що з нею все гаразд, але й цього разу двері не відчинили, тому Майкл попрямував до школи, де працювала дівчина, очевидно там її теж не було. Після цього, чоловік обійшов всю місцевісць, розпитуючи сусідів чи не бачили вони часом дівчину, але кожен кого б не запитав Майкл хитав головою. Через декілька хвилин чоловік ввірвався в свій будинок і попрямував до холодильника, витягнувши звідти бутилку віскі, він взяв телефон і тримтячими руками набрав чийсь номер:

-Ти повинен приїхати! - знервовано і серйозно сказав Майкл.

-Ще не час, для чого приїжджати? - запитав співрозмовник.

-Вона зникла, Бене, її ніде немає!

Співрозмовником тим був Бенджамін. Розмова продовжувалась:

-Ти жартуєш? Я ж просив тебе глядіти її! Майкле, скажи, що ти жартуєш! Вона не могла зникнути! - кричав Бенджамін.

-Її ніде немає і ніхто її не бачив. Ми не розмовляли з нею кілька днів.

-Чорт!

Бенджамін обірвав розмову. За декілька годин, він зайшов в будинок Майкла, де той сидів в кріслі з пляшкою в руках. Чоловік підійшов до Майкла і тицьнув йому чимось в обличчя. Це була записка Меріан. Бенджамін, сів біля друга, забравши в нього бутилку, він теж хильнув і холодно сказав:

-Вона поїхала. Я був у будинку, там немає її речей, було лише це.

-Так, я винен, але такий був план. - Відповів йому Майкл.

-Я повинен був це зробити, я ж кохаю її, мені важливо знати чи кохає вона мене чи мій статус, чорт забирай! 

-Саме тому, що кохаєш, ти не мав права з нею так чинити! Слухай, я знаю, що це був мій план, але я ж відмовляв тебе від нього в день, коли ти їхав, вона ж справді кохає тебе! - Майкл глянув на збентеженого друга. - Ми знайдемо її, вона напевно поїхала до батьків, більше їй нікуди йти.

-Треба було тебе послухати, чому ти не зупинив мене, Майкле, чому?! - поставивши на стіл віскі, сказав Бенджамін.

-Це не допоможе, ми не можемо нічого змінити, ми просто повинні знайти її, - Майкл похитуючись встав з крісла, - візьмемо мій пікап, але ти поведеш, я трохи перебрав. 

Чому Майкл хотів знайти дівчину? Бо він відчував провину? Ні. Бо він підвів друга? Ні. Бо він теж мав почуття до Меріан.