Гарячий холод

Меріан не виходила з дому протягом 2 місяців. Вона ненавиділа Бенджаміна за його вчинок, але продовжувала молитись за нього і терпеливо чекала, сподіваючись, що коханий дотримає обіцянки і скоро повернеться. Кожного вечора із заходом сонця, вона стояла на ґанку свого будинку і вдивлялась в даличінь, з надією побачити там її незнайомця в капелюсі й на коні, який з'явиться на горизонті вже зовсім скоро.  

Чоловік все ж з'явився, але не той, якого чекала дівчина. Майкл, друг Бенджаміна, дотримав слова і приглядав за Меріан, аж поки одного дня вона не прийшла до нього з проханням дати їй спокій. Майкл - чоловік, трохи старший за Бенджаміна, був справжнім фермером, дуже привабливим фермером - вдівцем. 
Звісно чоловік не послухав Меріан і продовжив свою справу, яку йому доручив друг. Майкл й сам не був у захваті від того, щоб споглядати майже за кожним кроком 20-річної дівки, але слово він дав. 
Якось одного вечора, коли Меріан поверталась зі школи, де працювала вчителькою, на неї чекав сюрприз, а точніше аж три - молоді хлопці, які вийшли з бару і від яких віяло запахом найдешевшого пива в закладі, почали чіплятись до молодої дівчини, все заходило вже надто далеко, а поблизу ні душі. Раптом почувся голос "Пустіть дівчину!" Це був Майкл, який теж проводить самотні вечори в єдиному барі міста. Зав'язалась бійка, з якої лицарем - переможцем вийшов чоловік. Меріан підійшла до нього, адже і йому добряче дісталось. Вона присіла біля чоловіка і спробувала затулити сорочкою, яку зняла з себе, кров на щоці Майкла. Після того вечора, чоловіка часто бачили разом з дівчиною, то вони в барі бесідували, то в гаражі Майкла, також дівчина часто допомагала йому з господарством. Майклові було цікаво з дівчиною, не говорячи вже про те, що на вроду вона була не бідна. Чоловік захопився молодою Меріан, забувши про свою обіцянку.
Чи забула Меріан Бенджаміна? Ні, але її біль з часом вчухала. Вона нарешті знайшла ліки. 
Були дні, коли вони розмовляли про Бенджаміна, звісно дівчина не мала великого бажання згадувати в розмовах свого ангела, адже тоді на очі виходили сльози. І ось, одного з таких днів було достатньо, щоб все змінилось. 
Дівчина з чоловіком сиділи у нього вдома, мова знову зайшла про Бенджаміна, Меріан засумувала, чоловік не хотів робити нічого забороненого, він лиш нахилився до неї, взяв її за одну руку, а іншою витер одну сльозу, яка скотилась на її рожеву щоку. Меріан усміхнулась і глянула в очі Майкла. Поцілунок. Фатальним він був чи ні, сказати важко, але їх губи переплітались ніжно й пристрасно. Тоді дівчина різко встала і вибігла з будинку. Спантеличина, налякана вона йшла додому, в її голові були думки, які вона не могла зрозуміти. 
Тої ночі вона не спала, її мучили докори сумління.
Майкл прийшов до Меріан наступного ранку просити пробачення. Відкривши двері, з його вуст зірвалось якесь нещасне "Пробач, я не знав, що ро..." Його обірвали губи. Губи дівчини, вона обійняла чоловіка. Спантеличені руки Майкла не знали, що робити, через пару секунд вони підняли дівчину і він поніс її всередину будинку. Тієї ночі ліжко Меріан не було пустим. 

Їй потрібен був чоловік, людина, яка б вилікувала її рану. Чи була вона егоїсткою? Можливо. Беручи багато і віддаючи так мало, не бути егоїстом важко. Все, що дівчина була в силах віддавати - свій час та себе. Бували дні, коли вона була холодніша за зимовий ранок, але дні, коли її серце починало стару добру пісню печалю, вона розпалювалась швидко і яскраво як свічка. Вона шукала прихистку в чужих руках, не тих, які так довго тримали її на плаву. Вона леді серед двох вогнів і один з них горів все яскравіше і яскравіше. Він манив до себе, затьмарюючи розум.