Дивина на шляху

_____________________________________________________  Тисячу дивних запутаних доріг ведуть до одного дому, до однієї таємниці, до однієї розгадки... _____________________________________________________

                                   Ден Ерванс

 "Кілька днів назад у озері Ерсід було знайдено тіло утопленика. Це чоловік, віком  двадцяти - двадцяти п'яти років. Високий, брюнет. Визначити особу не можливо, так як тіло перебувало у воді добрих пів року. На шиї був знайдений кулон місяця..." 

  Прийшов лист від Керліна. Знайдено тіло чоловіка. За описом від схожий на Річарда, але чи справді це він. Я вирушив до Туманного лісу і озера Ерсід, щоб оглянути тіло. Дорога пролягала довга і наближався час повернення додому. Я надсилав Кіру листи, повідомив про зникнення Річарда. Але як і завжди листа від нього не отримував... Чому ж вони мовчать? Можливо щось сталося? Після  озера Ерсід вирушу додому.  

   Я вже проїхав половину шляху. Зараз на зустрічі містечко Ніапольд. Чув, що воно закинуте і ніхто там не живе. Я вїжджу у містечко. Дерев'яні хати,   покинуті крамниці, розвалені речі та куски одягу по землі. Цікаво, що ж тут сталося? Я захожу у першу крайню хатину. Вона єдина вціліла, інші  на половину зруйновані  або від них лишився тільки попіл. Я відчиняю старі двері вкриті мохом.  У середині все на свої місцях: дерев'яний круглий стіл, стільці, одне ліжко. Посуду немає, з одягу тільки багряний подертий  плащ... є ще одна невеличка кімната. Дрері до неї закриті на колодку, ключа немає.  Що ж там криється?. Я шукаю молоток чи щось таке що б могло розбити колодку.  Нічого. 

   Раптоп якись стук за тими дверима. Там хтось є. Але кого можуть утримувати тут у Богом забутому містечку...

   Я стукаю по дверях:

-Там хтось є? Якщо є подайте якись знак.

   Два стуки. 

-Ви не можете говорити? Якщо так стукніть раз, якщо ні, то двічі.

   Лунає один стук.

-Ви давно тут?- знову один стук. - Чи є десь тут ключ від колодки?

   Я почекав кілька хвилин стуків не було. Я спитав ше раз, пролунав один стук.  

   Я походив навколо хатини і натрапив на люк. Звідти було чутно тільки писки миш. Я спустився під землю залізною  драбиною.  Покрокував уперед. Кам'яні стіни з мохом ніби охоплювали і звужували шлях; під ногами тільки бетонна підлога, а на ній розкидані факели та шматки одягу. Тунель розходився на дві частини. З одного боку було темно , а з іншого лунало слабке світло. Сморід тут нестерпний... Недовго думаючи, я затулив ніс і рот рукавом  та  пішов у сторону слабкого  світла. І справді тунель звужувався і чим дальше я йшов, тим сильніший був сморід... От дійшовши до точки найсильнішого світла, помітив, що тут під землею був цвинтар.  Ні не цвинтар, це одна сплашна могила. Здається всі кого змогли загнати сюди у пастку  вбивали тут і скидали на купу. Але для чого? Це якись ритуал?  Під час воєн зазвичай трупи і поранених залишають там де й убили. А тут все зруйновано тільки ця хатина ціла. Чому?..

     Я вирішив дійди до кінця тунелю. Так тут могли б бути пастки, проте можливо я зможу якось допомогти тій замкненій людині. Я рушив у перед і через двадцять кроків натрапив на двері. Залізні, заіржавілі двері. Як би не було дивно, але двері відчинені. Я потягнув  їх до себе.. за ними я виявив жінку. Вона сиділа  у кайданах. Шкіра висохла, потемніла. Вона виглядала як живий мрець - мумія. Одягнена у дуже стару сукню з прорваними рукавами. Колір вигорів, тому сукня здається коричнуватого кольору. Сама жінка  сперта до стіни. Біля неї ані їжі ані  каплі води.  У таких умовах довго не протянеш. Вона жива?.. Я підійшов ближче до неї, роздивитися її обличчя. Складка на складі, волосся посивіле. Ця стара немічних жінка, як вона тут опинитись? Чому? Навіщо її утримували тоді, коли всіх убивали? Я торкнувся її рук  -  холодні  та посинілі наче лід.  Я торкнувся її плеча... Вона жива!!! Я спробував її привести до тями, однак вона дуже слабка. Потрібно розірвати ці кайдани,  витягти її звідси..

   Можливо десь тут є потайник? Дідусь якось розповідав що саме так за часів війни шпигуни його королівства ховали щось цінне: документи, ключі, догороцінні камні, коштовності та інше.  Я почав розглядати каміння. Немає такого який б виділявся чи був випертим зі стіни.  Можливо не у стіні, а в підлозі? Я пройшовся вздовж всієї кімнати... але марно, тут нічого.  Придивившись до стелі краєм ока, я помітив що на горі прикріплений молоток - невеликий, з дерев'яною ручкою.  Знявши молоток , я звільнив жінку від кайданів. Вона все ще лежала непритомна, проте жива. У мене ні ліків, ні їжі.  Немає нікого хто б про неї подбав, немає куди її віднести.  Я знайшов у сумці горілку . Можливо їдкий запах приведе її до тями. Я підвів пляшку до носа.  Вона чхнула. Отямилась. 

-Ви мене чуєте? Бачите? Як вас звуть? Як ви тут опинитись? Чому вас закрили? 

   Я говорив з нею. Розпитував, але все марно. Все, що вона робила це дивилася на мене і мовчала. 

   Раптом я почув якись шорох, цокіт кінських копит. Хтось наближався сюди і не один.  Я виглянув у вікно. Наближалися люди у червоній одежі,  лише плащі та маски на обличчях були чорного кольору, з дивним вишитим візерунком троянди з шипами золотистого кольору. Вони зупинилися біля дверей цієї хатини. Чує моє серце  це не добра.  Я накрив жінку своїм  плащем, а сам затаївся і чекав... чекав що вони будуть робити дальше. Але на мій подив вони оглянули двері і пішли. Цокіт копит чим раз тим більше  був тихішим, але мене не покидало погане передчуття. 

   Я вернувся до жінки.  Присів біля неї. Вона взяла мене  однією рукою за долоню, а іншою поставила на неї перстень. Я не зрозумів її дій... що за перстень? Для чого? Чий він? Та все що вона мені сказала покажи його кіманському герцогу Ввв.. і це все... її очі завмерли, дивлячись мені у вічі,  руки сковзли  з моєї долоні.  Вона більше не рухалась.... не дихала... її оповила в свої обійми смерть... ось такою простою смертю закінчилось її непросте життя. Та хто вона? Хто цей герцог "В". Що означає  цей перстень?...  У мене залишилося безліч питань, але часу немає. Потрібно повертатися додому та сповістити про смерть Річарда.  Я  викопав яму позаду цієї хатини та поховав жінку. Жінка, яка мабуть була важливою та видатною - залишає після себе тільки ось цю пусту табличку на могилі, де б мало бути її ім'я...