Розділ 1

РОЗДІЛ 1

   Русява дівчина з поспіхом вибігла з дому і відкрила дверцята білого Рендж Ровер. Вона сіла за кермо автомобіля і кинула декілька папок на сидіння поруч. Після чого авто рушило і попрямувало вперед у місто, яке щойно прокинулось.

    На вулицях помалу з’являлися люди, які поспішали на роботу, на навчання. Магазини та кав’ярні відкривалися, з нетерпінням чекаючи на нових відвідувачів. Сонце вже достатньо піднялося, щоб освітити кам’яні будинки, ніжно-медового кольору, спокійного містечка. Оксфорд ніколи не славився якимись гучними подіями, це було мирне та навіть нешкідливе місто на південному-сході Англії. Ще з 1096 року Оксфорд вважається осередком освіти, домівкою для тисячі студентів, які готові на все, аби вступити до Оксфордського університету.

Рендж Ровер плавно оминав районні приватні школи, яких вже давно вкрив густий плющ, спокійні сімейні будиночки, з подвір’я яких виїжджали автомобілі або вибігали діти. Коли район Самертаун був позаду, дорога розширилася, де рух став жвавіший, а на тротуарах з’явилися люди, що сідали в автобуси або йшли пішки.

    Ірен пригальмувала на світлофорі, як раптом помітила знайоме обличчя. То був високий, смаглявий хлопець у спортивному одязі, який вже повертався додому з ранкової пробіжки. Він підійшов до автомобіля, постукав двічі по склу, яке в той же момент повільно опустилося.

-         Хей, Ірен! Ти отримала мою СМСку про сьогоднішню вечірку?- запитав захекано він.

-         Так, здається, щось таке було, - відповіла байдуже дівчина, глянувши не на хлопця,  а на своє відображення у дзеркалі.

-         Тоді приходь, - підморгнув хлопець, - і візьми з собою Елізабет.

    Нічого не відповівши, дівчина підняла вікно, натиснула на газ і проїхала повз знайомого. Через 5 хвилин Ірен заїжджала на територію університету. Вона повернула направо і побачила вільне місце для парковки, куди ривками спішно під’їхала. Останній ривок був невдалим і фатальним для скульптури, що стояла прямо на газоні. Ірен завмерла на водійському кріслі. Міцно вхопилася за кермо своїми тонкими, блідими пальцями. Дівчина винувато блимнула очима по сторонам і побачила, що свідків цієї дорожньо-транспортної пригоди немає. Потім впевнено почала діяти: Ірен вийшла з автівки, підбігла до скульптури, підняла її, непомітно взяла відколоту руку та пішла до багажника. Легеньким натиском відкрилися задні дверцята машини – і нарешті пара рук відомого вченого об’єдналася.  

Брудна робота була зроблена і дівчина полегшено видихнула, забрала свої речі з салону та направилася до аудиторії. На ходу вона поправила свою червону спідницю-олівець і нервово притиснула папки до білосніжної блузи.

Викладач французької мови уже підійшов до аудиторії і відчинив двері, як почув стукіт підбор Ірен Сінгер. Побачивши незадоволений погляд містера Едінгтона, та винувато всміхнулася і влетіла у двері.

     Чорна Ауді оминала інші машини, які заважали їй порушувати правила дорожнього руху. Машина вже проминула шосе і стрімко заїжджала у місто. У салоні автівки сиділа дівчина і фарбувала губи,  поглядаючи у дзеркало заднього виду. Вона кинула помаду у бардачок,  зняла жакет і швирнула його на сидіння поруч. Слухаючи гучну музику, дівчина відкинула своє руде волосся, яке постійно розвіював теплий вітерець. Керуючи автомобілем, та безтурботно дивилася на дорогу, але, коли побачила вхідний дзвінок від сестри, одразу усміхнулася.

Христина: Лілібет, ти дзвонила?

Елізабет: Алло, зачекай я вимкну музику.

Вона зробила це і розмова продовжилася:

Е: Ти вже в дорозі? Коли ти прилітаєш? Анжеліна говорила, що тебе треба зустріти.

Х: Та ні, я сама доберуся. Мені ще летіти дві години, а там сяду на таксі.

Е: Добре, тоді побачимося уже на сімейній вечері. Цьом.

    Елізабет поклала слухавку і без проблем припаркувала машину на стоянці біля Оксфордського університету. Вона взяла свою сумку і вийшла з Ауді. Тут дівчина помітила автівку своєї подруги та безрукого вченого, який не залишив її байдужою. Усміхнена рудоволоса, не поспішаючи, попрямувала до старовинної будівлі і згодом відкрила двері аудиторії.

-         Доброго ранку, міс Елізабет, - прощебетав викладач, зупинивши свою лекцію. – Ви, як завжди, пунктуальні. Сідайте.

   Елізабет привітно усміхнулася містеру Едінгтону та оглянула всіх студентів. Було не важко знайти Ірен, бо вона привстала і помахала рукою. Коли Ліз піднімалася по сходам, її проводили поглядом всі присутні, серед яких вона помітила одне азіатське обличчя. Лін Колінз, її хороша знайома, яка сиділа біля проходу, жестом запропонувала місце біля себе. Ласкаво усміхнувшись, Елізабет потиснула плечима й вказала поглядом у сторону Ірен. Лін обернулась й зустріла погрозливі темно-зелені очі.

Ірен Сінгер жила в своєму маленькому королівстві і, як всі великі королеви, вона мала свиту. Сінгер ретельно обирала коло спілкування, куди великодушно записала Елізабет. Ліз вважала ігри Ірен наслідком її недалекоглядності та незрілості, тому не заважала їй «шукати себе». А зараз обрала місце біля неї лише через те, щоб не ускладнювати собі життя.

Пара продовжувалася. Ірен уважно слухала професора і час від часу щось записувала. Тема лекції для дівчини була дещо складною, тому вона не відволікалася на звиклий шум в аудиторії, а повністю віддалася навчанню.

Зненацька Сінгер помітила периферичним зором, як щось пролетіло між нею та її сусідкою. Вона зиркнула наліво і помітила зім’ятий папірець біля руки Ліз. Ірен підняла очі і здивувалася  байдужості Елізабет, що невимушено читала книжку на французькій мові.