Розділ восьмий. Даміано

У мене не було ні найменших сумнівів: моя матуся сюди прибула через інтриги графа Мердо. Питання в іншому: нащо огидному хитруну намагатись знайти спосіб дестабілізувати ситуацію довкола мене? Причому йому це треба настільки, що він готовий звернутись за послугою настільки… сумнівної особи, як моя матір.

Вона явно говоритиме зараз про примирення чи каяття, повідає усім, хто ще не знайомий з нею досить близько, як вона сумує за своїм любим синочком та як страждає через те, що він не бажає з нею спілкуватись. Думаю, хтось навіть розвісить вуха та повірить!

Правда одна: моя матір ніколи мене не любила. Але, так як вона носила мене під серцем і спостерігала за мною в дитинстві, інформацією стосовно мене володіє немалою. І зробить все можливе, аби використати це в своїх інтересах.

– Рікардо, збирайся, – гаркнув я на свого зброєносця, зазирнувши до нього у підземну лабораторію. – Ми їдемо до короля.

– До Його Величності? – стрепенувся хлопець, відволікаючись від якоїсь книжки, сторінки якої були вкриті дрібними письменами.

– А ти знаєш якихось королів, які не наша величність? – роздратовано поцікавився я. – Давай, скоріше. Я чекаю.

– Підготувати церемоніальний одяг?

Темний подери цього Рікардо з його церемоніалом! Знайшов чим займатись!

– Ні, – роздратовано хитнув головою я. – Ніякого церемоніального вбрання нам не треба. От як вдягнений, так і йдемо.

Рікардо нарешті вибрався з-за столу та завмер.

– Ваша Світлосте, – обережно промовив він. – Не варто… У вас камзол пом’явся… І не парадний зовсім… А я…

Мій м’ятий камзол – то півбіди, а от у Рікардо на грудях красувалось кілька пропалених кислотою дірок, та й в цілому одяг виглядав паршиво.

Але навіть веселе загравання з Оксаною не могло подолати мій неймовірно паршивий настрій, і чекати хоча б зайву хвилину я не хотів. Зміряв зброєносця поглядом і роздратовано похитав головою.

В такому вигляді його й на поріг палацу не пустять. Ауреліано повернутий на зовнішній красі, йому тільки й подавай, що новесенькі камзоли та начищені чоботи. Мій зброєносець, звісно, може виглядати як завгодно, і мені буде на це плювати, та король образиться, засмутиться, не слухатиме. А треба, аби послухав. І відповів!

А потім я вже й сам знайду, чим його розсердити.

– Гаразд, – зітхнув я, марно закликаючи себе хоч відносно заспокоїтись. – Поїздка до короля відміняється… Для тебе. Рікардо, підіймись-но нагору та обнови захист. А ще встанови кілька додаткових заклинань на леді Ксану. Щось від магічного ментального впливу обов’язково. Простеж за її безпекою, це твоя відповідальність.

– Буде зроблено, Ваша Світлосте! – відрапортував Рікардо, витягнувшись в струнку.

Я тільки гмикнув і, різко розвернувшись, закрокував геть. Але голос зброєносця наздогнав мене на сходах.

– Ваша Світлосте, ці міри безпеки якимось чином пов’язані з вашою поїздкою до Його Величності? Можливо, вам варто бути обачнішим?

– Ні, – я озирнувся, – ці міри безпеки пов’язані з тим, що до мене з якоїсь причини припхалась моя матінка. Простеж, до речі, аби вона забралась звідси негайно і не контактувала з Оксаною. Взагалі ні з ким не контактувала!

Якби не затримка через наречених, я б потурбувався про це раніше, та тепер все надто повільно. А мою матір варто було гнати подалі від дому в ту ж мить, як я взагалі дізнався про те, що вона тут опинилась. Так було б надійніше.

– Ваша Світлосте, але… Вона ж ваша матір!

Я чув ці заяви тисячі разів від людей, ніяк не пов’язаних один з одним. Мама – людина, що носить тебе під серцем і народжує на світ, перша захисниця! Хіба мама може бажати поганого? Навіть якщо вона помилялась в житті, то ж має на це право. Їй просто в певний період було дуже складно. Хіба ні?

Хороша логіка. Шкода тільки, до моєї матері її застосовувати не можна. Бо якщо у неї і були зачатки материнського інстинкту, то вона успішно десь їх просадила. Довіряти цій жінці означало зрадити самого себе.

У мене надто хороша пам’ять. Я знаю, чим може обернутись її милість, її усмішка, її ласкаві слова. Скільки разів я вірив у радісну казку і знову намагався стати хорошим сином – не перелічити! Та досить. Більше я таких помилок не роблю, занадто дорослий для подібних ігор.

– Рікардо, те, що ця жінка мене народила, ще не робить її моєю матір’ю, – промовив я. – Зроби все, аби вона навіть чаклувати не могла на моїй території. І захисти леді Ксану. Ти зрозумів мене?

– Зрозумів, Ваша Величносте. Буде зроблено, – Рікардо вклонився. – І все ж, може, ви погарячкували?

– Навпаки, – похитав головою я. – Я був надто м’яким.

І, сподіваюсь, це не буде коштувати мені занадто дорого.

Цього разу я був досить злим, аби не радувати свого короля ані парадним камзолом, ані дорогою кінською збруєю. Якщо Його Величності хочеться любуватись на маршала в правильному одязі, хай спочатку уточнює, хто на думку цього маршала правильні гості. А то знаю я Ауреліано, він може запросто впустити на територію Деллея чужу армію, бо вони вдяглись у гарні камзоли, і він би полюбувався на їх переможний марш від окраїн і прямо до столиці.