Розділ четвертий. Даміано

Якщо в світі існувало щось, що дратувало мене сильніше, аніж придворний церемоніал та потенційний відбір наречених, то це – мій парадний мундир. Сьогодні ж я мав сумістити всі три фактори, тому вимушено зупинився біля дзеркала і поправляв еполети і аксельбанти. Шнурки, Темний їх подери, постійно плутались, і доводилось стежити за тим, аби все лежало рівно, а не запліталось в косу.

Золоте на білому, яка гидота… Я намагався за можливості не діставати свій парадний мундир з шафи, але якщо до короля явитись в чомусь більш скромному, то він може зробити вигляд, наче не розуміє, з ким взагалі розмовляє. Хіба ж правителі знають в обличчя своїх перших маршалів, правда? У нього так багато людей в країні з чим чином!

Аж один.

– Ваша Світлосте, – Рікардо, як завжди, винирнув звідкись з порожнечі і застигнув в метрі від мене. – Можливо, вам потрібна моя допомога?

Я кинув на нього веселий погляд і, не приховуючи знущальних ноток в голосі, поцікавився:

– Ти думаєш, що мені треба затягнути корсет чи поправити нижні спідниці? То це, на щастя, не входить поки що в парадний маршальський мундир. Король поки не додумався.

Головне, аби йому ніхто таку ідею не підкинув, а то воюватимемо в спідницях. З нього станеться! Ніколи не забуду війну, на яку ми їхали, застібнувши незручні мундири на всі ґудзики та козиряючи білосніжною тканиною. Пам’ятав, як яскраво виглядали плями крові на цьому парадному одязі.

Тодішній маршал сказав, що розстріляє на місці тих, хто порушить королівський наказ і задля зручності наплює на гордий вигляд воїна.

Тоді я вирішив, що розстріл – то перспектива дуже далека, а ворог – ось він. Поруч! Парадні мундири ми з солдатами, що погодились піти за командирами, які наплювали на наказ маршала, спалили, а тоді, вдягнені фактично як селяни, атакували армію противника з тилу. Без важкої артилерії, майже як зрадники держави… Ворога було розбито, солдатів помилували за хоробрість, а нас, купку аристократів, спробували закувати в кайдани – і дуже здивувались, чого б то солдати були проти і захищають тих, хто вів їх у бій.

Довелось приїхати королю. Пам’ятаю, він звелів мені надягти мундир – я ж відповів, дивлячись йому в очі, що ніколи не надягну цю ганчірку.

…Ту ганчірку і не вдяг. Мені видали іншу. Мундир Першого Маршала. Скандал було забито, армія повернулась переможницею. Захисники Деллея!

З тієї пори у війні королівські погляди на моду участь більше не брали, та в мирний час доводилось коритись і шукати компроміси.

– А що робити з вашою гостею, Ваша Світлосте?

Я зітхнув та повернувся до Рікардо. Як багато питань на рівному місці!.. І нікуди ж від них не дітись, бо він не відчепиться, доки не отримає свої відповіді.

Якби ще я сам їх знав!

– Звели підготувати покої для неї. Леді лишиться з нами на період відбору наречених, – похмуро зронив я. – Як мінімум. А там побачимо. Скільки ще триватиме цей відбір…

– Може, вам варто все-таки одружитись з кимось без відбору? – обережно запропонував Рікардо. – І уникнути нав’язаного шлюбу…

– Одружитись аби не одружуватись? Надто геніальний варіант, Рікардо, та, боюсь, мені не підходить. Кого ти мені пропонуєш взяти за дружину?

Зброєносець потупився і пробурмотів:

– Леді Раймонда…

– Не піде за мене заміж, – відрізав я. – Ми вже давно прийшли до висновку, що наші романтичні стосунки спочатку зруйнують родину, а потім і державу. Ні, це погана ідея… А нікого іншого більш підходящого я не бачу.

– А ваша гостя?

Я всміхнувся. Оксана здавалась мені цікавою, причому не тільки як гостя з іншого світу. Гарна… Не позбавлена розуму. Але шпигунки також бувають красивими і розумними. А ті, кого шле моя матуся. А потім це закінчується проблемами. Наприклад, кинджалом у грудях. О ні, мені минулого досвіду вистачило! Раймонда – єдина жінка, якій довіряю, якщо не рахувати кішку. Одружитись з випадковою дівчиною, а потім дізнатись про її смертоносні секрети…

– Краще ми проведемо відбір, – похитав головою я. – Або мені вдасться зараз переконати короля, і він відмовиться від цієї ідеї.

Наш король від своїх дурниць ніколи не відмовлявся, та хоч взнаю, хто його надоумив цього разу.

– Як скажете, Ваша Світлосте, – зітхнув Рікардо. – А доки вас нема, мені…

– Покажи гості дім, запропонуй їй обід. Пошукай щось з жіночого одягу… Тільки щось аристократичне, бо вона має виглядати відповідно, коли сюди інші приїдуть. І зручне, не будемо мучити леді корсетами. А ті злочинці, що на вас напали…

– Вони в темниці, Ваша Світлосте.

– От хай там і сидять, – кивнув я. – Годувати, поїти, тримати здоровими, та не випускати. Можеш застосувати магію, якщо будуть буянити. Потім я зазирну, гляну на них, розпитаю, що ж їх сюди привело.

Оксані я розповідав про те, що величезне бажання та сила її душі привела її сюди, та не все так просто. Або в дівчині є неймовірне джерело магічної сили, такої, що змогло затягти до іншого світу не тільки її, а й кількох людей одним махом, або хтось допоміг їм сюди потрапити. І виключати другий варіант ні в якому разі не можна.