Розділ третій. Оксана

Давня подруга першого маршала Деллея була неймовірно прекрасною. А ситуація – неймовірно жахливою! Це як розуміти взагалі? Що значить розпорядниця відбору? Не згодна я, категорично! Мені вистачило…

– А можна мені назад? – попросилась я.

– Назад в коридор? – ласкаво уточнив Даміано, зблиснувши карими очима, і заворожуюче всміхнувся мені. – Ні, не покидайте нас з Раймондою, будь ласка, ми дуже засмутимось, леді Ксано.

– Не в коридор. Назад, у підворіття!

– Я ж вже казав, що це неможливо.

– Де не допоможе портал, там допоможе ножик! – заявила я. – Там їх лишилось достатньо багато!

– Який ножик? – миттєво зацікавилась Раймонда. – Де лишилось? Леді Ксано, дивовижно, до речі, у вас зовсім нема акценту…

Так, це справді було дивовижно, враховуючи той факт, що я і мови-то тутешньої не знаю, але якимось чином нею розмовляю. Напевне, спрацювала магія, що мене сюди перемістила. Але яка різниця?! Я не збираюсь бути розпорядницею ні на якому відборі наречених, мені ця морока абсолютно не потрібна! Тому що я як ніхто інший уявляю собі масштаб проблем.

Звідки? Ну, по-перше, я читала достатньо книжок про потраплянок в інші світи, і для жодної це не закінчилось добром. Ну, тобто, в кінці кожну чекав надзвичайний чоловік, але для початку треба було ще перемогти десяток драконів, ну, тобто суперниць, пережити кілька замахів на вбивство… І не факт ще, що мета відбору вартуватиме всіх вкладених в нього зусиль!

А по-друге – і це головна причина, чому мені все це дуже не подобається! – я дуже близько знайома зі зворотним боком подібних заходів. Звісно, в моєму світі це не називалось відбором наречених, але… Я працювала кастинг-менеджером і по сумісництву візажистом на одному з подібних шоу. Там в наречені пропонують аж ніяк не маршала, я б навіть сказала, не такого вже й красеня, і грошей в нього явно менше, і одруження не гарантоване, а все одно дівчата горло одна одній перегризти здатні.

Так що ж вони зроблять, коли приз буде настільки реальним? Таким реальним, що я б сама за нього позмагалась, якщо чесно. Але не на відборі! Краще вже гладіаторські бої.

– Ні, – твердо промовила я, – розпорядницею відбору я бути не згодна. Це важка робота, я не впораюсь.

У нас на шоу цим займалась величезна команда. Вистачало і операторів, і режисерів, і психологів, що заспокоювали учасниць, а ще була присутня величезна служба безпеки, що не дозволяла панянкам в приступі ревнощів видерти один одному волосся…

Так от, при всіх цих зусиллях воно абсолютно нікого не рятувало. З головою вистачало і скандалів, і навіть бійок. Наша головна ледь не посивіла, доки перший сезон знімали, і я, якщо чесно, зранку дивилась на своє відображення в дзеркалі і все чекала, що побачу там привида, а не живу дівчину. Тому що сили витікали, наче вода крізь пальці, а результату не було. Безсонні ночі, боротьба за чоловіка!..

Ні-ні-ні.

– Леді Ксано, – протягнув Даміано, – але ж ви хотіли роботу! А у нас тут ідеальні умови, – він зробив крок в моєму напрямку, і я…

Зрозуміла раптом, чому дівчата взагалі лізуть у ці відбори. Бо варто було мені зазирнути в ці яскраві, сонячні карі очі, як у голові зашуміло, захотілось зробити вигляд, наче ми тут наодинці, і впасти в чоловічі обійми. А найголовніше, цей паразит прекрасно знав, що так впливає на жінок! Всміхався, сволота, відкрито і вдоволено, наче великий кіт, а я все тонула в його очах і ледь не затанцювала на рівному місці, як би дико це не звучало.

– Це ідеальні умови взагалі не ідеальні для мене, – відрізала я. – Боюсь, мені не вистачить ні знань, ні вмінь, аби провести відбір на достойному рівні. І мені ще свої проблеми вирішувати треба.

– З ними всіма я сам розберусь! – завірив мене Даміано. – А ви – з відбором.

– Але…

– Леді Ксано, – він спіймав мене за руку, підтягнув до себе і опустив долоні на талію, а я ледь не задихнулась від жару близькості чоловічого гарячого тіла, – це чудова робота. У вас буде висока зарплатня, робоче місце. Я виділю вам в помічники свого зброєносця – між іншим, від серця відриваю! Поселю в своєму домі, забезпечу захистом… – він підтягнув мене ближче до себе і прошепотів на вухо, опаляючи висок гарячим диханням. – Оксано, погоджуйтесь, це нам двом потрібно.

– Двом?! – зашипіла я. – Не розумію, навіщо це мені?!

– Я тільки що перерахував, – всміхнувся він.

Хотілось поцікавитись, чи виштовхає мене маршал на вулицю, якщо я відмовлюсь, але він зашепотів знову:

– Мене все одно змусять влаштувати цей відбір, Темний його побери, і будь впевнена, випадкову жінку в моєму домі «наречені» зведуть з розуму, намагаючись зрозуміти, хто вона мені.

– То назнач мене кухаркою! Прибиральницею! Та ким завгодно…

– Ні, – вперто хитнув головою він з такою силою, що темні кучері впали на обличчя. – Погоджуйся!

Я ковтнула слину. Це ж треба, яка впертість. Але ж він робить це для чогось, правда?

– Дамі, – подала голос Раймонда, – ну хіба ти не бачиш, що дівчина не хоче очолювати цей фарш? Лиши ти її в спокої, я пришлю тобі розпорядницю. Та я сама нею стану, якщо буде потрібно!