Розділ другий. Даміано

«Щоб ти колись одружився, тобі треба з іншого світу дівчину витягати», – заявила мені колись зі злості одна молода провидиця. Я так і не зрозумів, чи було це якесь підступне пророцтво, чи вона просто образилась, та перевіряти не прагнув.

Може, провидиця вона була така ж, як і праведниця – паршива. А може, справді… Так чи інакше, зустріти дівчину з іншого світу – це вам не досягти підвищеної уваги з боку Мегс, це треба постаратись. Але ось вона, гостя з-за межі світів! Тендітна, невисока білявка, бліда, наче ніколи в житті сонця не бачила, очі на пів обличчя, сині-сині… Ну точно з тих панянок, що від подуву вітру свідомість втрачають, а варто тільки глянути уважніше, то взагалі буде біда…

І вона, ця ходяча невинність в дивному, майже чоловічому одязі розбила щойно дорогезну вазу об голову свого переслідувача і, суто теоретично, врятувала мені життя. А ще розтовкла нерозбивну вазу, яку я давно вже думав викинути, та не зважувався, бо це був подарунок. А тепер, якщо раптом король спитає, що сталось з вазою, скажу, що вона перетворилась на зброю…

Чи часто жінки рятували мені життя? Та ні разу, Темний їх подери! Отримаєш поранення на полі бою – скоріше втратять свідомість, аніж перев’яжуть та витягнуть кулю. Звалишся з коня – розбіжаться, руки не подадуть, бо ж леді, так не прийнято. Кухарку винайняв, то вона наготувала на третій день такого, що якби не жадібність Рікардо і не його пристрасть все зі столу тягати, вже б валявся я в труні, комфортно прикритий кришкою. А так як помічник стягнув лише трошки, то просто тиждень провалявся хворим в ліжку… А вона ж навіть не травила їжу! Яке там! Вона просто намагалась мені вгодити і десь взяла дивний заморський рецепт…

Скільки казав не лазити по рецептниках в бібліотеці, а хоч кіл на голові теши! Там же не кулінарія, там, бачить Темний, отрути! Добре хоч не всі компоненти для «приправки» знайшла і мухомор білим грибом замінила, дурепа.

А тут тільки-но гляньте, з першої ж зустрічі. Тепер дивиться на мене своїми синіми та здоровенними, наче блюдця, очиськами, моргає і не знає, що робити. Он уже і сльози…

Сказати чесно, жіночі сльози лякали мене більше, аніж три мертвих противники чи, наприклад, якась битва у часи війни. Ще з юності терпіти не можу. Звісно ж, мова про щирі. Всі ці штучні ридання, які я бачив по три рази на тиждень, давно вже мене не зачіпали. Дізнались, паразитки, про маршальську слабкість і вирішили, що таким чином можна одружити на собі будь-якого чоловіка – просто поридати у нього подовше на плечі та невинно скривитись. Але Оксана схлипнула щиро, а коли я потягнувся, аби знову обійняти та заспокоїти її, відсахнулась, як від проклятого.

– Не треба! – вигукнула вона, задкуючи. – Але як же так?.. Як це – додому не повернутись? Але ж я сюди якимось чином потрапила! Отже, має існувати зворотній шлях!

Я зробив крок слідом за дівчиною. Мокрі доріжки сліз пересікали її обличчя, і виглядала вона дуже нещасною. От точно не так, як повинна виглядати дівчина в моїй спальні та в моєму ліжку. Оксана ж, продовжуючи відступати, вмудрилась налетіти на перешкоду в вигляді тумбочки, боляче врізалась в неї стегном, зверескнула, відскочила і мимоволі налетіла на мене.

Діючи скоріше за інерцією, аніж свідомо, я перехопив її за талію і притягнув до себе, міцно обіймаючи. Оксана схлипнула і вперлась долонями мені в груди, очевидно, намагаючись тримати дистанцію. Тоді глянула на мене, напевне, аби впевнити в тому, що вона не сліпа і чудово мене роздивилась, і забилась, намагаючись вивільнитись з кільця рук.

Та що ж таке!

– Відпустить! – вимагала до того ж. – Негайно відпустить мене! Я не допущу, аби до мене застосовували силу!

– Та яку, до Темного, силу! – обурився я. – Я просто заспокоїти вас хочу, Оксано! У мене в спальні чотири людини з іншого світу. Чотири! І троє з них четверту щойно намагались вбити! Навіть якби я був схильним до насилля і не вмів стримувати свої базові природні пориви, в такій ситуації точно не до них!

Але вона ще разок мене по оголених грудях так погладить, і про пориви я одразу ж згадаю…

Оксана притихла і перестала вириватись.

– Але ж невже, – повторила вона своє питання, – мені ніяк не повернутись додому? Геть нема шансів?

– Ні, – похитав головою я. – На жаль. Гості з іншого світу – рідкісне явище, бо це відбувається завдяки колосальному викиду енергії щирого бажання. І людина здатна переселитись до іншого світу тільки в тому випадку, якщо в тому іншому світі їй щось призначено. Якщо інший світ більше притягує її. Це як магніт. Її тягне щось сильніше, але з більшої відстані, і в якусь мить вона перелітає на інший об’єкт.

Порівняння з магнітом Оксані сподобалось. Принаймні, вона перестала так труситись, та й не намагалась так відчайдушно вирватись з моїх рук, наче я жорстокий вбивця і намагаюсь її придушити. Навпаки, від цікавості вона присунулась ближче, і не можна було сказати, що це зараз дуже позитивно впливало на результат нашого спілкування. Все-таки, красуня… Я все життя був свято впевнений в тому, що мене воротить від білявок, а всі вони безмежно дурні, але, може, мені просто не щастило?..

Прокляття, якого Темного я взагалі думаю про це?!

– Виходить, що світ, який притягує слабше, вже людину не поверне? – тихо спитала Оксана.

– Правильно, – кивнув я. – Тому ніяк. Доведеться облаштовуватись тут, – а потім з якоїсь радості ляпнув: – Я допоможу.