Розділ 18

    Весільна сукня ідеально обтягувала кожен вигин мого тіла. Білосніжна легка тканина самовільними складками тихо шелестіла при кожному русі. Я поправила діадему прикріплену на об’ємній, кучерявій зачісці з мого волосся. Прозора фата ледь чутно торкалась моїх плеч. Вона була настільки легкою, майже не помітною.

    Я стояла біля вікна і вдивлялась в далечінь, намагаючись заспокоїтись. Серце калатало несамовито. У кімнаті нікого не було, лише я, одна з своїми відчуттями. І я сильно хвилювалась. З-за дверей долинав тупіт ніг і голоси. Усі готувались до головної події. Скоро їхати на церемонію розпису. А потім до церкви. Сьогодні найважливіший день у моєму житті, до якого готувалась декілька місяців.

    Я зробила кілька глибоких вдихів і підійшла до дверей, та відкрити їх не наважилась. Страх перед невідомим скував тіло. А раптом щось піде не так? Раптом перечеплюсь і впаду, чи загубляться обручки, чи застрянемо у пробці та запізнимось до РАКСу, чи Артур раптом передумає і залишить мене в самий відповідний момент. Усі ці дурниці я придумала собі сама, і тепер гнала їх з голови, та вони все повертались, крутились, лякали і не давали спокою.

-         Діаночко, ти вже готова? Артур вже  біля під’їзду, чекає наречену.

     Моя майбутня свекруха вихором увірвалась у кімнату вся схвильована і у піднесеному настрої. Червона сукня обтягувала її худу фігуру, коротке чорне волосся красиво вкладене, кари очі блищали веселими іскорками. Артур сильно схожий на неї. Вона досить приємна жінка і ми швидко знайшли спільну мову. У ній не було ні зверхності через, те що я бідна, ні негативного настрою. Виявляється, вона теж починала з низів і добре розуміє, як важко виживати у ворожому світі без підтримки.

-         Ходімо, не будемо хвилювати молодого, - вона взяла мене за руку і повела до виходу.

-         Добре, Галино Іванівно, - мої губи мене не слухались і я ледь вимовила слова.

-         Навіщо так офіційно? Клич мене мамою. За годину ти будеш офіційно моєю рідною донечкою, котрої у мене не було, - свекруха мило мені посміхнулась. Її рука зігріла мої занімілі пальці і я трохи заспокоїлась.

-         Я тільки рада буду кликати вас мамою, - щиро відповіла я.

-         От і добре. Уперед.

    Двері відчинилися і я зробила крок у своє нове майбутнє.

Дякую усім, хто прочитав мою книгу. Надіюсь вам сподобалось.

Наразі викладаю нову книгу "Приборкай мого демона". Кому цікаво - заходьте на сторінку, читайте. Буду вдячна за вашу думку.