Розділ 15

    Здавалося, він був маревом. Можливо це продовження сну. Якщо так, то хай триває вічно. Його обличчя світилось у променях ранішнього сонця. Очі жадібно дивились на мене, а на губах радісна посмішка. Він нахилився досить близько, щоб я відчула його теплий подих.

-         Діано, прокидайся, - шепнув ледь чутно.

        Я потягнулась, торкнулась його щоки.

-         Як прокинусь, ти зникнеш, - сумно пробурмотіла.

       Його сміх розлетівся по кімнаті. Такий реальний. Я засумнівалась, чи сон це, протерла очі, скидаючи з себе залишки дрімоти. Та Артур не зникав.

-         Боюсь, так просто від мене не спекаєшся.

    Потягнувся до моїх губ і ніжно поцілував. Я застогнала від здивування. Він сидів біля мого ліжка на колінах. Справжній.

-         Я думала ти вже не приїдеш, - промовила, відриваючись від свого коханого.

-         Я ж обіцяв.

      Він нахилився в сторону, піднімаючи щось з підлоги. Великий букет різнокольорових тюльпанів вручив мені у руки. Солодкий аромат допоміг прокинутись остаточно. Я сіла, букет поклала на коліна.

-         Чому не попередив, що будеш сьогодні? Ще й так рано.

-         Хотів зробити сюрприз.

-         Тобі це вдалося. Привіт.

-         Привіт, - тепло усміхнувся і ми знову злились у поцілунку.

      Він не відводив очей, коли я одягалась, в очах буяв справжній вогонь. Мені подобалась така увага, я бачила, що він скучив за мною. Уся біль і горе від розлуки вмить зникли. Я знов стала щасливою.

-         Хочу серйозно з тобою поговорити, - почав Артур.

     На мить завмерла, та продовжила розчісувати досить довге волосся. Його вираз обличчя змінився на задуманий, і я насторожилась.

-         Говори, - коротко відповіла.

-         Іди сюди, присядь, - він махнув мені рукою, запрошуючи до себе.

    Йти до нього не спішила, повільним кроком відтягувала неминуче. Коли сіла поруч з ним на ліжко, він узяв мене за руку, сильно стиснув. Розпущене волосся закрило моє обличчя, не хотіла, щоб він бачив страх у моїх очах.

-         Я обдумав твої слова стосовно нас. Хоча рішення у мене було ще задовго до того, - Артур замовк, а я напружилась. – Ти права, ми не можемо бути разом і жити у різних світах...

-         Ти мене кидаєш? – вирвалось у мене, не змогла дослухати. – Для того і приїхав сьогодні?

      Стало важко дихати. Мої руки затрусились. Не буду більше ховати почуття у собі, хай бачить, як мені погано без нього.

-         Ні, ти що таке вигадуєш? – здивовано заспокоїв. Він клякнув переді мною на коліна, забрав волосся з мого обличчя.

     Тепер я дивилась йому в очі. І стільки любові там побачила, аж подих перехопило.

-         Я не хочу з тобою розлучатись ні на день, ні на хвилину,  - продовжив Артур. – Мені вистачило цих нестерпних дванадцяти днів.

-         Чому ж ти тоді не приїжджав так довго? Невже було стільки справ?

      Він якось хитро посміхнувся, відвів очі в сторону.

-         Трохи було. Більше ніж я думав. Я тобі потім все розповім і покажу.

-         Покажеш? – незрозуміла я.

-         Я хочу, щоб ми завжди були разом. І щоб ти поїхала зі мною, - Артур дістав якусь річ з кишені. – У якості моєї нареченої.

     Він розкрив переді мною маленьку, червону скриньку. А в ній заблищала каблучка. Великий прозорий камінь на ній переливався різними кольорами.

-         Ти робиш мені пропозицію? – ледь чутно виговорила я.

-         Так. Ти будеш моєю дружиною? – нервово засміявся. Я замітила, як тремтять його пальці на скриньці. – Ти не мусиш відразу відповідати. Можеш подумати, скільки хочеш.

-         Я не хочу думати. Я згодна.

    Хотілось сміятись і плакати одночасно. Я навіть надіятись не могла на такий розвиток подій. І зараз я дивилась на свого коханого і була найщасливіша у цілому світі.

     Він з полегшенням видихнув, дістав каблучку і з легкістю натягнув на палець. Вона ідеально мені підійшла.

-         Як ти вгадав з розміром? – здивовано запитала я, розглядаючи прикрасу на своїй руці.

      Артур засунув руку у іншу кишеню і протягнув мені на долоні мій загублений перстень.

-         Я в тебе його позичив на деякий час, - винувато сказав він. – Ти ж не проти?

-         У такій ситуації я тільки за, - посміхнулась і потягнула до себе свого нареченого, щоб нагородити ніжним поцілунком.