Розділ 6

     Чим менше залишалось часу до зустрічі з Женею, тим більше мене охоплювало хвилювання. Перебрався весь гардероб, поки вибралась підходяща сукня, зачіска змінювалась кожні десять хвилин. Наносити макіяж чи ні, вирішувалось до останнього. Я вітром літала по усіх кімнатах, не знаходячи собі місця.

-         Ти збираєшся з ним зустрічатись? – запитав Андрій, котрий сидів на дивані, спокійно дивився телевізор, і лише зрідка кидав на мене підозрілі погляди, поки я збиралась.

      На мить я завмерла.

-         Не знаю.

-         Я не хочу, щоб ти з ним зустрічалась.

-         Це що за заявки? Відколи ти будеш мені вказувати з ким зустрічатись?

-         Він мені не подобається, - сердито сказав брат.

     Він свердлив мене очима.

-         А це вже не тобі вирішувати. Я сама вирішую з ким мені бути, - різко випалила я.

     Брат насупився, вся його увага тепер була у телевізорі. Я вийшла на коридор, щоб не сказати нічого зайвого. Мені завжди здавалось, що Андрій і Женя ладять. А тут виявляється таке. Мій брат завжди ускладнював мені життя. Навмисне це робить, чи що?

     Знадвору пролунав гудок машини. Я заглянула у вікно. Женя стояв біля хвіртки. Гарно зачесаний, у сорочці, він виглядав випускником зі школи. На мить він здався молодшим за мене, хоч насправді було все навпаки.

     Сумніви зашкрябали, десь глибоко в підсвідомості. Чи варто все це починати? Та пізно думати. Я нагадала братові, щоб закрив курей, як стемніє, і пішла на зустріч до Жені.

     Про те, що це було справжнє побачення свідчив великий букет червоних тюльпанів. Мої улюблені квіти.

     Ми поїхали у місто. Всю дорогу мовчали, перекинувшись лише парою слів. Жоден з нас не знав, як себе вести у такій ситуації.

     У затишній кав'ярні я трохи розслабилась. Тиха музика і гомін інших відвідувачів розбавили атмосферу між нами. Завелась розмова. Потім принесли замовлення і я незчулась, як вечір підійшов до кінця. Ми говорили і сміялись, як робили це раніше. Як друзі.

     Та коли ми їхали назад у село незручність повернулась. Я розуміла, що далі все буде розгортатись по новому, потрібно буде робити  нові кроки. Женя теж, напевне, про це думав. Він вдивлявся в освічену фарами дорогу. Ніч обволокла все чорним полотном, лише прибори в машині дозволяли хоча б, щось розгледіти. Було таке відчуття, ніби ми мусимо грати по написаному сценарію. І я не знала, чи хотіла цього.

-         Ми можемо залишитись просто друзями, - не витримала гнітючої тиші і сказала перше, що прийшло в голову. – Якщо ти не хочеш...

     Женя різко тисне на гальма. Від несподіванки я хапаюсь за ручку дверцят. Іншою рукою спираюсь об передню панель. Декілька секунд ми сидимо у повній тиші, посеред поля, лише тихий гомін  мотора продовжував свою роботу.

-         Ти що здурів?! – шоковано викрикнула я. – Добре, що хоч пристебнуті.

-         Вибач, Діано. Сьогодні усе виходить не так, як потрібно.

     Він розстібнув ремінь безпеки, відчинив дверцята машини і вийшов. Розгублена і роздратована, я залишилась сама. Та цього я йому не подарую. Виходжу слідом за ним.

-         Що с тобою таке? – більш спокійно запитала. Прохолодне весняне повітря освіжило голову. – Шкодуєш, що ми пішли на побачення?

     Женя спирався на машину, та різко відштовхнувся і зробив крок до мене. У напівтемряві я бачила лише його силует, тінь закривала усе обличчя.

-         Ні, ти не правильно зрозуміла. Ти мені дуже подобаєшся, - він взяв мої руки в свої і ніжно стиснув. - Я просто не знаю, як до тебе підійти, боюсь відлякати.

     Мені було приємно чути такі слова. А невпевнений голос робив його милим і чарівним. Напруга між нами почала спадати. Маленьким кроком я скоротила між нами відстань.

-         Я ж не кролик, не з лякливих, - тепер я досить тихо говорила. – Просто говори, чого ти хочеш. А то прочитувати твої думки я не вмію.

-         Хочу тебе поцілувати, - прошепотів Женя .

     Його губи майже торкались моїх. Повітря навколо наелектризувалось. Він відпустив мої руки і обійняв за талію. І тоді ми злились у ніжному поцілунку.

-         Як довго я хотів це зробити, - видихнув Женя, відірвавшись від мене.

-         Що ж тебе стримувало?

     Ми стояли у нічній прохолоді, насолоджуючись одне одним. Його міцні обійми зігрівали мене. Я відчувала, як мої щоки зашарілось від поцілунків. Не думала, що буде так добре з ним.

-         Все боявся. Раптом відмовиш, - Женя поцілував мене у щоку. – А ось недавно дізнаюсь, що тобою цікавився той молодик з Києва.

-         Артур? – здивувалась я, а серце в грудях чомусь заколотилось. – З чого ти взяв?

-         Гриша Кучерявий, що у нього на хаті робить, розповів мені. Той і у нього розпитував, про твоє минуле, чи є у тебе зараз хтось. І тоді я злякався, що зачарує багатий, столичний хлопець тебе і забере з відси. А я залишусь і все життя буду жаліти, що навіть не спробував до тебе підійти.

-         То завдяки Артурові ми тут стоїмо, - я посміхнулась, та в душі осів неприємний осад.  

   З’явилось відчуття, що все йде не так. Та я відігнала його подалі і вирішила насолодитись початком нових відносин, яких у мене досить довго не було.