Розділ 22.2

Я стояла там, розуміючи, що моє тіло не в змозі поворухнутися. Не знаючи, що ще можна зробити, я підняла очі на свою матір. Валентина не зводила з мене очей. В її погляді я не бачила засудження, але і будь яких інших емоцій також. Обличча мами було холодним та без емоційним.

Ми мовчали. Тиша давила на вуха, загрожуючи розплющити мене своєю вагою. Я тяжко зітхнула. Мої плечі стали важкими ніби на них повісили повні мішки з камінням. Хотілося сісти на диван, а ще краще лягти.

- Думаю, ти це заслужила, - порушила тишу Валентина. Вона говорила тихо, але я чітко розчула кожне її слово.

- І справді, - смиренно мовила я. – Заслужила.

Я відчувала себе приреченою на смерть. Ніхто не міг зрозуміти наскільки мені зараз паршиво.

- Я не схвалюю вчинок Софії, за те що вона посміла підняти на тебе руку, але… - Вона замовкла. – Навіть не уявляю, як би я вчинила будучи на її місці. Ти повела себе неправильно. Чим ти думала, вступаючи у відносини з Русланом? Як таке взагалі могло трапитися? В цьому випадку ви обоє винні однаково. Його провина полягає в тому, що він пішов на зраду власній дружині, а твоя в тому, що ти зовсім не думаєш мізками.

- У нас є почуття. Ми не спроста зійшлися. Сама доля звела нас, - відповіла я.

Мама осудливо глянула на мене. Зараз в її обличчі читався розпач.

- Ми не вибираємо кого кохати, але ми можемо стримувати власні пориви, дочко.

- І навіщо це робити? Щоб потім жалкувати про те, що не зробили крок в сторону нашої мрії? А потім все життя бути не з тими людьми?

Валентина протяжно зітхнула. Вона схрестивши руки на грудях пройшла до вітальні та сіла на диван. Неслухняними ногами, я пройшла за нею слідом та сіла напроти.

- Мамо, Руслан не кохає Софію.

Валентина підняла на мене допитливий погляд.

- Що це значить? Я помітила, що в їхніх відносинах стався якийсь збій. Напевне щасливе подружнє життя дало тріщину, - говорила вона задумливо і повільно, сплівши руки в замок та тримаючи їх на колінах.

Я завагалася.

- Мам, я повинна тоді дещо розповісти. Правду про Софію та Руслана. Знаю, що ти заздриш їй, але повір, тут немає чому заздрити.

Валентина зігнула брову дугою, дещо примруживши очі.

Я почала свою розповідь з самого початку, з тієї миті, коли ми тільки приїхали сюди і я вперше зустрілась з Русланом. Мені було страшенно соромно розповідати їй про наші інтимні речі, але я більше нічого не бажала приховувати від неї. Мама уважно слухала мене і не перебивала. Дуже швидко я дійшла до тієї самої частини розповіді, де Руслан розповів мені, що вони з Софією офіційно не одружені. Закінчивши розповідь на сьогоднішньому дні, я перевела подих. Було відчуття, що я пробігла великий марафон, але перемогу так і не отримала, зате втомилася сильно.

Валентина була шокованою. Свої долоні вона притиснула до рота.

- Значить… Софія змушує його говорити, що вони одружені… Але це насправді не так, - Валентина відкинулась на спинку дивану.

- Так і є, - підтвердила я.

- Ти в цьому впевнена? – Запитала вона.

- Руслан не брехав мені, він говорив відверто та правдиво.

- Повірити не можу, - Валентина піднялася з місця та почала міряти кроками кімнату. – Але що його тримає біля неї?

- Сама не знаю! Він мені не каже.

- Почекай! – Мама підняла вказівного пальця вгору. – Здається я знаю!

- Що?! Але звідки? – Я подалась вперед, але залишилась сидіти на місці.

- Нещодавно, Софія розповіла мені про те що Руслан вдячний їй.

Я насупилась.

- Вдячний за що?

- Здається її дядько… Я не пам’ятаю точно. Але її родич допоміг чи допомагає йому з бізнесом, - мовила мама.

Моє обличча просвітліло.

- Тепер зрозуміло, - розтягувала я слова. – Через це він і не хоче її кидати. Можливо він боїться її помсти або він дійсно відчуває себе настільки зобов’язаним їй, що совість просто не дозволяє зробити жорстокий вчинок в її сторону.

- Може і так. Думаю тобі слід самій з ним поговорити про це. Тепер, коли ти все знаєш, думаю Руслан дасть тобі чітку відповідь.

- Але як мені це зробити. Навряд Софія тепер взагалі мене до нього підпусте. Скоріше за все, вона стане стерв’ятником нависати над ним, - мовила я.

Валентина потисла плечима.

- Я не знаю. Але мене радує одне: Софія не являється королевою, - розсміялася вона, але тут же спохмурніла: - але вона моя подруга. І як би там не було, я не хочу щоб між мною і нею виникали сварки. Я раджу тобі поговорити з ним, чисто для того щоб все прояснити. Та більше ти не повинна дивитися в його бік, зрозуміла? Він тобі не пара, а я не хочу втрачати власну подругу через те, що моя донька не взмозі контролювати себе та свої пориви!

- Що ти таке говориш? Я думала ти на моєму боці?

- Ти моя дочка! І я завжди буду на твоїй стороні. Але ваші відносини треба припинити. Я весь час дивилася не в той бік. Думала, як би тебе відгородити від Вадима, а насправді треба було думати, як вберегти тебе від дурниць в цілому.

- Мамо, Софія тобі не подруга. Скільки років пройшло з тих пір, коли ви востаннє бачились? Багато, так? Впевнена ти не пропадеш, якщо не станеш після відпочинку з нею спілкуватися. Не дуже велика втрата, ти так не думаєш?

- Ти права, але я не хочу знову втратити подругу, - стояла на своєму вона.

- Це просто казна що! – Вигукнула я і підірвавшись з місця, швидким кроком подалась на вулицю.

Батька ніде не було видно, я розуміла, що в домі його немає, тому вийшла на його пошуки. Прокляття! Треба було запитати в мами куди він подівся. Я не бачила нашого авто, коли поверталася до будиночку, значить, можливо він поїхав до міста.

Не встигла я навіть спуститися зі сходів, як чиясь сильна рука схопила мене під лікоть і притягла до себе. З силою притиснувши мене до стіни та закривши долонею рота щоб я не кричала, наді мною нависав Руслан. Він підніс до рота вказівного пальця і єдине, що я почула, було: