Розділ 18

На ранок прокидатися було дуже важко. Пісок на пляжі був мокрим, напевне вночі пройшов дощ. Я малювала пальцем на піску незрозумілі закарлючки, намагаючись ні на що не звертати увагу.

- Марія, ми можемо поговорити. Тепер коли ти заспокоїлась…

- А хто сказав, що я спокійна? – Перервала я Руслана. Коли саме він підійшов до мене я не чула. – Я не бажаю вести світські бесіди з тим хто зрадив мене.

- Ти не права.

- Ще й як права Руслане! – Вскочила я на ноги і тут же замовкла. До нас наближалася Софія. На її губах грала мила посмішка.

- Що у вас тут таке? – Запитала вона, беручи Руслана під руку. Вона допитливо поглянула на мене.

- У нас? Нічого! – Мовила я і швидким кроком попрямувала до моря.

- Що це з нею таке? Скажена муха вкусила? – Підняла брови Софія.

- Не знаю, - буркнув Руслан.

- Тоді чому вона на тебе кричала?

Руслан вирішив промовчати. Він зовсім не бажав відповідати на її запитання.

Море сьогодні було неспокійне. Його хвилі здіймалися на пів метра в гору. Вдалині я помітила Вадима, який катався на хвилях. На моєму лиці з’явилася посмішка і я помахала йому рукою. Помітивши мене, Вадим спрямувався до берега.

- Чудовий день для вінсерфінгу, так?! – З усмішкою прокричала я.

Вадим взяв дошку під пахву і наблизився до мене. Пильно поглянувши мені в очі, він поглянув на Руслана, що стояв біля будиночків.

- Тобі щось потрібно? – Примружив очі хлопець.

- А хіба ми не можемо просто поговорити? – Розсміялася я.

- Не думаю, що твоєму обранцю це сильно сподобається, - із сумнівом мовив він.

- Ти про Руслана? Він мені ніхто. Більше ніхто, - махнула я рукою.

Вадим підняв брови від подиву. Здавалося, що він мені не повірив.

- І як таке трапилось?

- Ми дуже різні, - потисла я плечима. – Мені байдуже на нього. Наші відносини були суцільною помилкою. До того ж…що я хотіла від одруженого чоловіка?

- Радий, що ти нарешті зрозуміла свою помилку, - усміхнувся він куточком губи.

- Але це не єдина моя помилка, - я затнулася і пильно поглянула в його красиві очі.

Не гаючи ні хвилини, я обхопила його обличча своїми долонями і прилинула до Вадима в поцілунку. Тим самим я просто хотіла помститися Руслану, змусити його відчувати ревнощі. І якщо він дійсно щось відчуває до мене, то обов’язкого його задіне мій вчинок.

Я знала, що Руслан дивиться на мене. Я відчувала його погляд на собі. Він спостерігав.

- Ти що робиш? – Запитав Вадим коли я відсторонилася від нього.

- Ти мені подобаєшся.

- І коли саме ти встигла це зрозуміти?

- З самого початку. Просто не бажала вірити в це, - посміхнулась я, провівши пальцями по його щоці.

Вадим опустив погляд на пісок.

- Мало віриться. Мені здається, що ти просто граєш на публіку. І публікою в даному випадку виступає Руслан. Який, до речі, погляду з нас не зводить.

- Ну той що? – Повела я підборіддям. – Між мною і ним все скінчено. Мені начхати на нього.

- А от йому здається ні, - засумнівався Вадим.

- Для мене немає значення, що він собі думає. А тобі є значення?

- Ні, - коротко відповів Вадим.

- Я рада це чути.

- Ти коли-небудь плавала на дошці для вінсерфінгу? – Запитав Вадим.

Я розсміялася:

- Ніколи.

- А хочеш спробувати? – Запропонував хлопець.

- Ти жартуєш? Я боюсь і до того ж зовсім не вмію цього робити.

- Я можу навчити тебе, якщо бажаєш, - його пропозиція мені сподобалась.

- Ну… - Я завагалась.

- Ходімо в воду, - він подав мені свою руку і я без вагань взяла її.

Вода огорнула мене сотнями колючих, прохолодних голок. Здригнувшись, я продовжила заходити в воду.

Коли ми опинились на достатній глибині, Вадим мовив:

- Я не дуже гарний вчитель, але з радістю тобі все продемонструю.

Він ліг на дошку і поплив далі. Він добре тримався на ній, тому хвилі не скинули його в море. Піймавши достатньої сили хвилю, хлопець став на дошку і немов професіонал приплив до мене. Те як він рухався, дивувало мене. Я з захопленням спостерігала за його маніпуляціями на воді і думала про те, що я ніколи так не зможу.

- Ти просто майстер своєї справи! – Поаплодувала я йому.

- Тепер ти. Просто ляж на дошку, я буду поряд з тобою. Довірся мені.

Зібравши всю свою сміливість я спробувала залізти на дошку, але тут же перевернулась, опинившись з головою в воді. Коли я випірнула, Валим сміявся.

- Давай, я тримаю дошку.

Я знову спробувала і в мене вийшло. Обережно рухаючись, я сіла на неї звісивши свої ноги по обидва боки. Вадим тримав мене за руку.

- Можна й так, - посміхнувся він. – Коли з’явиться підходяща хвиля, ти повинна спробувати стати на дошку так, як це зробив я. Зрозуміла?

Я згідно хитнула головою.

- А тепер лягай, - скомандував він.

Потрібна хвиля не змусила нас довго чекати і Вадим подав сигнал рукою. Я незграбно почала вилазити на неї, але зісковзнула і знову окунулася в воду.

- Нічого. З новенькими в цій справі ще й не таке буває, - підбадьорив мене Вадим.

Наступна хвиля просто збила мене з ніг.

Всі мої спроби пропливти на хвилях хоча б один метр не виявилися вдалими. Я весь час падала і зісковзувала. Впоратися з дошкою та підкорити водну стихію, виявилося для мене непосильною задачею. Але я не засмутилася. Ми чудово провели час.

- Вінсерфінг точно не для мене, - спльовуючи воду мовила я.

- Колись обов’язково навчишся, - пообіцяв мені Вадим.

Я помітила своїх батьків, що були поряд із Софією та Русланом і вирішила приєднатися до них.

- Зустрінемося пізніше, добре? – Запитала я і Вадим згідно кивнув.

Я поцілувала його на прощання, довгим глибоким поцілунком і побажала побільше підкорених хвиль.

Він знову попрямував у море плавати. Я дивилася йому вслід посміхаючись.

Прямуючи до батьків, я не знала, як дивитися в очі Русланові. Мені було не по собі. Коли я приєдналася до них, мій тато обійняв мене за плечі.