Розділ 17

Нічне небо нависало над нами. Ми лежали на піску, дивлячись в його безкрайні простори усипані зірками. Безмежна темрява… Така сама безмежна, як і мої почуття до Руслана. Тепер я була точно впевнена, що кохаю його.

Чоловік моєї мрії тримав мене за руку, тісно переплівши наші пальці. Я відчувала його тепло. На душі було спокійно та легко.

- Скільки в небі зірок? – Тихо видихнула я, дивлячись в темряву кольору індиго.

Руслан задумливо потис плечима.

- Не знаю. Думаю всю кількість неможливо перерахувати. Одні зірки зникають із небесних просторів назавжди, інші тільки зароджуються щоб почати сяяти над нашим світом. Їх кількість постійно змінюється.

- Я колись читала, що один чоловік подарував своїй коханій зірку. Він купив її за гроші. І тепер його жінка являється її законною власницею.

- Яка безглуздість, - хмикнув Руслан. – І що їй з цієї зірки? Іноді мене дивує той факт, настільки людям нікуди дівати свої гроші. Краще б пустили їх на щось більш важливіше.

- Я з тобою не згодна. Це було дуже романтично з його боку.

Руслан не відпускаючи мене, підніс мою руку до своїх губ і поцілував її. Я відчула м’який дотик його губ до своєї шкіри.

- Ти також хочеш зірку? – Запитав він.

- Знаю, що багато хочу…але так. Я б не відмовилась, - мовила я з усмішкою.

- У тебе холодні руки. Ти замерзла, - констатував він, видихнувши гаряче повітря на мої пальці.

- Ти намагаєшся втекти від теми? – Я повернулася до нього і лягла на бік. Вивільнивши свою руку, я підперла нею голову. Мені не хотілося відводити погляду від Руслана, а він просто продовжував дивитися в небо, лежачи на спині.

- Зірки дуже дорого коштують, але думаю ти знайдеш того хто тобі її подарує, - мовив він.

Мої очі самі по собі звузились. Що він хоче цим сказати?  Паніка охопила моє серце, а дихання стало важким.

- Я жартую, - після недовгої паузи посміхнувся він і поглянув на мене.

Я продовжила мовчати. Його слова зовсім не заспокоїли мене. Мій погляд бігав по темному піску не знаходячи собі спокою. Було боляче почути щось подібне від нього.

- Мені страшно, - нарешті мовила я неслухняними губами.

- Чого саме ти боїшся? – Спокійно запитав Руслан.

- Що буде з нами після відпустки? Ти подумав над тим щоб припинити відносини з Софією?

- Ні, - чесно признався він.

- Але чому?! – Я різко піднялася і сіла на піску. – Ти ж обіцяв. Невже твої слова нічого не значать?

- Ти розумієш, що таке жарт? – Несподівано запитав він.

- Так, а хто не розуміє, - насупилася я.

- Я жартував коли обіцяв це тобі, - серйозно мовив він.

- Я не люблю коли зі мною жартують, та ще й в такий спосіб! – Вигукнула я. – Я для тебе лише розвага? Це ти маєш на увазі, так?

Руслан тяжко зітхнув:

- Навіщо ти все ускладнюєш? Ми чудово проводимо час, хіба ні?

- Що я для тебе значу? – Не вгамовувалась я.

Руслан піднявся і теж сів. Долонями він обхопив моє обличча і зазирнув прямо в очі:

- Ти даруєш мені незабутній відпочинок. Це правда. З тобою мої дні і ночі проходять неперевершено.

Я замовкла. Слова просто зникли із мого лексикону, я забула, як їх використовувати.

- Значить… Між нами просто…секс? І нічого більшого? – Нарешті я зібралась з думками.

- Ти багато для мене значиш. У мене є до тебе теплі почуття. Ти подобаєшся мені, Марія. Я ніколи не зустрічав дівчини схожої на тебе, але…

- Що «але»?

- Ти ще зовсім молода. У тебе все тільки починається, все попереду. Я запевняю тебе, що ти зустрінеш хорошого хлопця з яким будеш щасливою. А мене ти просто забудеш.

- Курортний роман – нічого не значить? – З ненавистю видихнула я.

- Саме так. От бачиш, ти і сама все чудово розумієш, - згідно хитнув він головою.

- Це для тебе наш роман нічого не значить! А для мене значить ще й як! – Викрикнула я і відштовхнувши його від себе вскочила на ноги. – Я думала, що твої наміри на мій рахунок серйозні. Думала, що… - Я затнулася. Злі сльози моментально пролились із моїх очей.

- Ти думала, що ми будемо разом? – Закінчив за мене Руслан.

- Саме так я і подумала. Ти просто сам не знаєш чого хочеш!

- Я завжди знаю чого хочу, - заперечив він.

- Скажи нені на милість: що такого у твоїй Софії? Чим вона так привернула твою увагу, що ти не хочеш відмовитися від неї?

- Ти не зрозумієш.

- А спробуй пояснити. З чого ти взяв, що не зрозумію? Звичайно я не можу нічого зрозуміти, бо гадки не маю в чому справа! – Вплеснула я руками.

- Марія…

- Ні! – Зупинила я його. – Я не хочу нічого знати. Йди до неї. Досить вже бігати від неї до мене і навпаки. Знайди уже собі місце на цьому проклятому відпочинку і ні про що не думай! – Я різко розвернулась і швидко попрямувала до себе.

- Марія, почекай! – Покликав він мене. – Вислухай мене. Я хочу поговорити.

Я зрозуміла, що він наближається до мене і круто розвернулась обличчам до нього зупиняючись.

- Ні кроку далі! – Виставила я руку перед собою, закликаючи його зупинитись. Руслан перестав до мене підходити, тепер він був в двох метрах від мене.

- Я хочу бути з тобою, але розривати союз з Софією погана справа. Вона цього нізащо не простить мені.

- Це все що ти хочеш мені сказати? – Схрестила я руки на грудях. – Якщо так, значить ми закінчили.

Руслан мовчки дивився мені в очі. Я бачила в його погляді розпач. Біля мого будиночку горіло світло тому я добре бачила його обличча. Я дивилася на нього і не могла повірити в те, що ось так просто можу його втратити. А все через його нерішучість.

Ми обоє мовчали. Мені не було, що більше сказати йому. Скоріше за все йому також не приходило нічого на думку. Може воно і краще, що все так вийшло? Занадто дорослі чоловіки – занадто дорослі проблеми, в які я зовсім не бажала занурюватися.

Мені було шкода себе. Так, саме себе. Я проклинала свою довірливість і думки про те, що цей чоловік готовий заради мене на все. Як же я помилялася. Я зовсім не розуміла чим можна втримати біля себе такого, як Руслан.