Розділ 15

Ми вийшли із води на берег та почали одягатися. Сухі речі в один момент наскрізь промокли від наших вологих тіл. Я неприємно зморщилася коли зрозуміла, що моя футболка зовсім не хотіла одягатися на мене бо прилипала до спини.

- Зачекай, зараз я тобі допоможу, - Руслан підійшов ззаду і акуратно розпрямив мій одяг.

Бережливо поклавши обидві долоні мені на талію, він поцілував мене в мокре волосся. Я посміхнулася і розвернулась до нього обличчам. Він дивився кудись в сторону будиночків.

- В чому справа? – Запитала я, намагаючись як можна краще віджати своє волосся руками з якого стікала вода.

- У тебе ніколи не бувало відчуття, що за тобою спостерігають? Коли ти спиною чи потилицею відчуваєш чийсь пильний погляд який от-от пропале в тобі дірку? – Задумливо запитав він.

Я припинила віджимати свої пасма і підняла на нього погляд:

- Буває. Наприклад: минулого разу коли ми були тут, я теж відчула щось подібне, але скинула це все на власний страх того, що нас можуть розкрити, - потисла я плечима.

- А сьогодні…що тобі твоє відчуття підказувало? – Занепокоєно запитав він.

- Нічого, - повела я плечем. – Як на мене, то все було добре. Ти думаєш нас міг хтось бачити? – Підняла я на нього очі. – Це міг бути хтось із відпочивальників. Ми ж не одні тут знаходимося, людей тут не мало.

- Ти права. Дійсно права. Ходімо, я проведу тебе до будинку.

- Я і сама можу, - награно надула я губи.

- Я проведу. Не подобається мені сьогоднішня атмосфера, - підозрілим тоном мовив Руслан.

- Дуже людно? – Вирішила познущатися я. – Натовп на безлюдному пляжі страшенний, не проштовхнутися, - сміялася я.

- Перестань, - серйозно попросив він.

- Чому? – Здивувалася я і заволала у весь голос: - Агов! Тут є хтось іще?!

- Марія, припини, - прошипів він на мене.

- Я тут є, - почувся тихий голос із темряви і ми обоє підстрибнувши, повернулися на звук.

До нас почала приближатися чоловіча фігура. Вадим йшов на пляж з рушником через плече. Він криво усміхався.

- Що таке? Не раді мене бачити? – Здивовано запитав він, підійшовши.

Вадим став перед нами і почав оглядати нас. Його погляд ковзав то на мене, то на Руслана.

- Що ти тут робиш? – Мертвим голосом запитала я. В роті швидко пересохло. Зараз я була готова вбити любого навіть за один ковток солоної морської води.

- Плавати йду, - буденно відповів він. – Я бачу…ви теж плавали, - він з усмішкою оглядав наші мокрі речі та волосся. – І як вода? Не холодна?

- Ти ж плавав сьогодні. Я думаю ти повинен знати яка зараз вода, - насторожено відповіла я.

- А! Так! І справді, - розсміявся він. – Від душної кімнати в мене вся пам’ять геть стерлася, - стукнув він себе долонею по лобі.

Руслан весь час мовчав, пильно спостерігаючи за Вадимом.

- А ви? Що ви робите тут вночі та ще й удвох? – Запитав Вадим.

- Плавали. А що, це заборонено? Руслан, як і я полюбляє нічні купання, а за одно він ще й приглянув за мною, - тихо мовила я, намагаючись звучати як можна природніше.

- Думаю Руслан добре за тобою приглядав. Ніхто так як він не вміє це робити, - Вадим мазнув поглядом по брюнету і гидливо посміхнувся. Від посмішки Вадима, навіть мені стало неприємно.

- Як давно ти тут стоїш? – З підозрою запитав Руслан.

- Я чую нервування в твоєму голосі. Тобі є що приховувати? – Вадим допитливо округлив очі, а потім розслабив обличча. – Я просто жартую, розслабся. Я щойно вийшов із дому, а тут Марія на всю округу горло собі надриває, - розсміявся він. – Добре, я пішов. Не буду затримувати вас, а ви не затримуйте мене.

Вадим пройшов поміж нами, як раз по середині і розслабленим кроком подався до моря. Руслан ненависно дивився хлопцю вслід і люто стискав кулаки.

- Заспокойся, - пошепки мовила я, помітивши, що він злиться.

- Як думаєш: він каже правду? – Запитав Руслан, продовжуючи дивитися Вадиму в спину.

- Напевне, - невпевнено мовила я.

- Я йому не вірю. Він занадто підозрілий. Поводить себе так, ніби знає набагато більше ніж йому потрібно.

- Він підозрює нас, - тихо підтвердила я.

- Що? – Руслан перевів на мене погляд.

- Але я запевнила його, що між нами нічого немає. Але думаю він не вірить. От і поводить себе наче бовдур.

- Але в чому причина його підозр?

- Він просто бачив, як ми дивимося одне на одного і зробив свої висновки. Ще й сказав, що не схвалює подібних відносин, бо ти одружений.

- А він спостережливий. Тримайся від нього подалі, добре? – Руслан поклав свою долоню на мій поперек і ми пішли до будинку.

- Не хвилюйся, аби Вадим хотів розповісти комусь про свої здогадки, то ми б уже про це знали. У нього немає ніяких доказів крім власного здорового глузду і непотрібних думок, - мовила я коли потрапила в свою кімнату через вікно.

- Спокійної ночі, - мовив Руслан.

- І тобі, - я зачинила вікно та закрила штори.

Руслан не пішов в будинок, він попрямував до моря туди куди пішов Вадим. Зупинившись в темряві, став чекати. Вадим помітивши його теж попрямував на зустріч Руслану.

- Теж вирішив ще раз освіжитися перед сном? – Глузливо запитав Вадим, закинувши рушник собі на плечі.

- Ні, я прийшов до тебе, - серйозно мовив Руслан.

- Ого! – Збентежено вигукнув Вадим, зобразивши неймовірне здивування на своєму красивому обличчі. – Вибачай друже, але я полюбляю дівчат, мені не подобаються хлопці.

- Знущаєшся? – Запитав Руслан.

- А ти як думаєш? – Посміхнувся Вадим. – Це просто жарт. Не більше, не менше.

- Невдалі в тебе жарти, - прошипів Руслан.

Вадим збирався пройти мимо нього, але Руслан зупинив хлопця штовхнувши долонею в груди.

- Мені не потрібні проблеми, тому дай мені просто пройти, - Вадим примирливо виставив перед собою долоні.

- Я тобі не вірю. Я знаю, що ти бачив нас. І не говори, що це не так, - грізно мовив Руслан.