Розділ 12.3

Я глибоко вдихнула повітря, коли він нахилився до мене і його губи наблизились до моїх. Нарешті я дочекалась тієї самої миті. Від нервувань я заплющила очі в очікуванні поцілунку.

- Поцілуй мене, - прошепотіла я і відчула на своїх губах легенький дотик його губ, було схоже на те, ніби метелик доторкається своїми крильцями до мене.

Руслан не заглиблював поцілунок, здавалося, що він просто грався, дражнив мене… А потім він відсторонився.

- Краще ходімо звідси, - напружено мовив він, його груди підіймалися і опускалися від важкого дихання.

- Чому, що сталося? – Розчарована тим, що трапилося запитала я.

- Поїдемо на пляж. Хочеш поплавати посеред ночі? – Руслан, як міг відводив від мене погляд, потім все таки поглянув на мене. – Ходімо, - він взяв мене за руку і повів на вихід із клубу.

Я нічого не могла зрозуміти. Відчуваючи крайнє невдоволення його поведінкою, я крокувала за ним слідом до машини. Чому він так себе поводить? То тягнеться до мене, то навпаки – відштовхує мене. Я бачила, що він хотів того поцілунку, але щось зупиняло його. Невже він настільки вірний своїй дружині?

Руслан відчинив дверцята та допоміг мені сісти до салону. Сам же, зачинив двері і пішов на іншу сторону щоб сісти на крісло водія. Я бачила, як він обходить авто, який саме зараз у нього був настрій я так і не змогла розібрати. Здається він був сумним чи чимось стурбованим.

Відчинивши двері, він сів за кермо.

- З тобою все гаразд? – Запитала я.

- Краще не буває, - посміхнувся він не дивлячись на мене.

- А по тобі не скажеш, - не повірила я йому.

Авто легко зрушило з місця, ми поїхали прямо по вулиці і дуже швидко опинилися на дорозі, яка вела до наших будиночків. Руслан зупинив авто не доїжджаючи до них і вийшов із машини, я прослідувала за ним. Ми йшли по піску до самого моря і приблизно в двох метрах він зупинився та сів на пісок. Не вагаючись, я сіла поряд.

Він мовчав, але я не витримала:

- Руслан, в чому справа? Тебе турбує мій вік? Мені 22, я вже давно повнолітня. Ти ж знаєш про це.

Він продовжив мовчати дивлячись кудись в сторону.

- Це все через твою дружину, так? Ти не хочеш зраджувати їй? – Не заспокоювалась я.

- Дружина? – Якимсь дивним тоном запитав він.

- Так, Софія!

- Я повинен розповісти тобі все як є, але пообіцяй, що нікому не розкажеш. Ця розмова повинна залишитися нашою таємницею, зрозуміла? – Він пильно поглянув на мене.

- Так, я все зрозуміла, - хитнула я головою, насторожившись.

Те, що він хотів мені розповісти – лякало мене, але я навіть не підозрювала в чому річ.

- Насправді ми не одружені, - несподівано мовив він.

- Що?! – Вигукнула я. – Але ж!..

- Ми з Софією знайомі майже три роки, - продовжив він, не звертаючи на мене увагу. – Раніше ми були парою, між нами довго були гарні відносини і теплі почуття один до одного. Але все це, так же давно в минулому.

- Значить… Ви навіть не зустрічаєтесь? – Підняла я брови.

- Це не зовсім так, - мовив він. – Коли ми розійшлися, у неї не було власного житла і я дозволив їй залишитися жити у мене. Їй потрібно було лише займатися моєю квартирою і тримати все в чистоті і порядку. Плату за територію я то з не брав, - Руслан поглянув на мене. – З часом я знову почав щось відчувати до неї, мої почуття ніби повернулися та і вона вроді відчувала те саме. Софія запропонувала нам одружитися, але я сумнівався і не хотів квапити події. Я не зовсім впевнений в своєму коханні до неї, тому ми вирішили жити цивільним шлюбом. Вона всім розповідає, що ми одружені і мене просить підтримувати цю легенду.

- Тоді чому ти так себе поводиш зі мною? – Мої брови були підняті так високо, що при звичайних обставинах підняти їх так не можливо.

- Я просто не знаю, що мені робити з Софією. Я хочу покинути її, але розумію, що їй нікуди піти. Мені просто шкода цю жінку. Тому моя поведінка і здається недотепною, я постійно знаходжусь в роздумах, які скоро з розуму мене зведуть! – Розсерджено мовив Руслан.

- Ну, Софія здається щасливою…

- Я даю їй все, що вона тільки забажає. Як при такому розпорядку не бути щасливою? – Здивувався він.

- Ти також здавався мені щасливим, - тихо мовила я.

- Я лише граю свою роль. Завжди вважав, що акторська кар’єра не моє, але судячи з твоїх слів, я чудово з усім справляюся, - криво посміхнувся він.

- Театр за тобою плаче, - пожартувала я.

- Ага, це точно, - мовив він.

Деякий час ми просто сиділи мовчки. Я не знала про що можна поговорити. Мовчання затягнулося і я сказала:

- Думаю, мені вже пора спати.

- Так рано? – Здивувався він. – Зараз тільки третя година ночі. В твоєму віці, я гуляв ночі на проліт, а повертався рано вранці. Спав майже до самого вечора, а потім знову йшов шукати собі нові пригоди.

- Пощастило ж тобі, - усміхнулась я.

Руслан взяв мене за руку і притягнув до себе. Він закував мене в свої обійми наче в кайдани, переплівши руки за моєю спиною.

- Ти подобаєшся мені. Марія, ти неймовірно гарна дівчина і я знаю, що ти навіть не уявляєш наскільки ти вродлива, - видихнув він в мої губи.

- Молодість завжди прекрасна, навіть якщо дівчина не дуже красива. А вас чоловіків так і притягують молоді дівчата і не кажи, що це не так.

- Молодість личе всім, - посміхнувся він. – Але я не відчуваю себе старим. Мені 38, а не 60.

- Згодна.

- Можна тебе поцілувати? – Хитро посміхнувся він.

- Треба мене поцілувати! Я чекаю цього з самого клубу, а ти не захотів! – Обурилася я.

- Я хотів…

- Тоді зроби це, не муч мене більше, - попросила я.

Руслан з пристрастю прилинув до моїх губ і заглибив поцілунок. Я відчувала дотик його язика і по мені знову побігли мурашки. Коли його сильні руки пройшлись по моєму тілу, обережно стискаючи мої груди під майкою, моє серце затріпотіло. Він спробував зняти мою маєчку і я дозволила зробити йому це. Руслан теж швидко позбавився від своєї футболки. Відкинувши в сторону одяг, він знову прилинув до моїх губ, міцно схопив моє волосся та намотав на свій кулак.