Розділ 11.1

Все навкруги мене зникло, залишилися тільки наші руки з тісно переплетеними пальцями. Я відчувала їх дотик і моє серце починало скажено калатати. Ніхто поряд із нами цього не помічав, але я була сильно схвильована, а на обличчі з’явилися червоні барви. Руслан провів великим пальцем по тильній стороні моєї долоні і легенько посміхнувся. В другу мить, його рука зникла, повільно відпускаючи мою.

Того дня я вся знаходилася в роздумах, мені не давала спокою думка, що у нас все може вийти. В той же час я міркувала над тим, що буде з Софією якщо все здійсниться і вона дізнається про нас. Але ще немає ніяких нас. Поки що.

- Це і є твій Руслан?! – Оля була в захваті від його зовнішнього вигляду.

Коли я дісталася до будиночку, то не гаючи ні хвилини відіслала фото подрузі. Було цікаво, що вона про нього скаже.

- Так, це він, - посмішка розквітла на моєму обличчі. – Але Руслан не мій.

- Байдуже! – Махнула рукою Оля. – А буде твоїм. Хапай його, як можна скоріше і нікому не віддавай!

- А як же Софія? – Підняла я одну брову. - Я була б не проти забрати його, але наявність законної конкурентки мене лякає.

- Яка там конкурентка? – Здивувалася подруга. – Вона одного віку з твоєю мамою, а ти молода і гарна.

- Софія теж гарна, Оля.

- Бачу і справді, - задумалася вона. – Ти повинна поговорити з ним, на одинці. Думаю, тобі потрібно дізнатися його наміри щодо тебе і про їхні відносини з дружиною. Може у них в шлюбі якісь неполадки, от він і тягнеться до тебе.

- Хочеш сказати, що Руслан може мене просто використати і викинути як якесь сміття? – Запитала я з напругою в голосі. Тільки чогось подібного мені і не вистачало!

- Я цього не говорила, але все може бути, - потисла плечима Оля. – Тобі треба бути обережнішою і не кидатись на зустріч почуттям. Ти ще не знаєш, що з цього може вийти, а боляче буде в будь-якому разі.

- Мене це і лякає. А що якщо ти права і в нього дійсно проблеми із дружиною?

- Ну… Вона не схожа на ту, яка обділяє чоловіка увагою. Впевнена, що йому всього вистачає, а це може значити тільки одне – він справжній казанова і таких дівчаток як ти у нього хоч відбавляй. Але це тільки мої домисли не більше! Тому не поспішай псувати собі настрій, - швидко додала вона.

Після обіду мама попросила мене віднести Софії пляшку вина, що я неохоче зробила. Коли я постукала в двері, мені ніхто не відчинив. Я стояла на порозі будиночку, як щойно привезена і не знала, як бути. Зібравшись з думками, я штовхнула двері і обережно зайшла до середини. В будинку було порожньо.

- Софія! – Покликала я, але ніхто не відповів.

Пройшовши вглиб я почула шум води. Хтось приймав душ. Ось і настав момент відчути себе справжньою шпигункою. Підкавшись до дверей я обережно відчинила їх. Мені було цікаво побачити хто там, але не стану брехати сама собі: я хотіла щоб там був Руслан.

Зазирнувши до кімнати, я завмерла. Біла шторка приховувала від мене того хто знаходився там.

- Софія! Мама попросила занести вам вино! – Обережно мовила я.

Несподівано, вода в душі перестала текти, кран просто закрили, але ніхто нічого не сказав.

- Вибач, що я ось так приперлася, я просто залишу пляшку на столі і піду! – Мій голос став тоненький ніби нитка.

А якщо вони там вдвох, а я їм завадила? О Господи, тільки не це! Від цієї думки стало і соромно, і неприємно водночас.

Шторка різко відкрилася і на мене подивився Руслан. Він був повністю оголений, по його тілу стікали краплини води. У мене перехопило подих, я просто оторопіла від того, що побачила. Він навіть не намагався прикритися рушником і мій погляд сама по собі опустився нижче. Швидко відвернувшись я прикрила очі долонею.

- Вибач! Я не повинна була цього бачити! – Вигукнула я, але так і залишилася стояти на місці.

- Вирішив прийняти душ після моря. Вся ця солона вода просто жах, - як ні в чому не бувало мовив він і виліз із душу. – Подай будь ласка полотенце якщо не хочеш і далі поглядати на мій оголений вигляд. Повинен зізнатися: ти застала мене зненацька.

Я повернула голову вбік і побачила на столику біле полотенце, акуратно складене, взяла його і не дивлячись на Руслана, простягла його йому.

- Дякую, - почулося зразу і я змогла нарешті поглянути на нього. Полотенце він обернув кругом бедер.

Шумно перевівши подих, я продовжила стояти ніби вкопана. Він підійшов до мене і взяв з рук пляшку.

- Чудово, - мовив він і поглянув на мене.

Я бачила, як з його волосся стікають краплини води і падають на рел’єфне тіло, скочуючись до самого полотенця і зникаючи в м’якій тканині, що миттєво вбирала їх в себе.

- Ти ще довго збираєшся тут простирчати, а заодно і мене протримати? Ти загородила прохід, - серйозно мовив він.

Я обернулася і зрозуміла, що він був правий, я дійсно стояла у дверях.

- Насправді… Я хотіла з тобою поговорити… - Я провела вологим язиком по своїх пересохших губах.

- Добре, але не зараз, - він виглянув у прохід. – Софія зараз повернеться, вона на задньому дворику розмовляє по телефону. Ходімо до кухні.

- Добре, - хитнула я головою і повільно вийшла з кімнати.

Руслан привів мене на кухню і запропонував сісти, але я відмовилася.

- Я все рівно вже йду, - відмахнулася я.

- Куди йдеш? – Пролунав за спиною голос Софії і я обернулася.

- Мама… - Не встигла я закінчити, як Руслан перебив мене.

- Марія принесла нам вино, - мовив він поставивши пляшку на стіл.

- О, дуже дякую! Але не потрібно було, - дзвінко розсміялася вона.

- Я лише зробила те, що попросила мама, - потисла я плечима.

- Ну, в такому разі тепер зрозуміло, що ти тут робиш, - широко посміхалася вона.

Софія підійшла до Руслана і обійнявши його однією рукою за шию, іншою ковзнула по його кубиках вниз до полотенця. Мені стало незручно. Здається вона хотіла щоб я пішла і залишила їх на одинці.