Розділ 11

Я сиділа на піску і дивилася йому вслід. Вадим точно ненормальний. Невідомо чи взагалі щось між мною та Русланом буде, а він вже роздуває із мухи слона. Діставши із кишені мобільний телефон, я обережно оглянулась. Руслан, Софія та мої батьки дружно розмовляли. Сівши як можна зручніше, я направила камеру телефона у їхній бік і приблизила. Стоп! А що?..

Ідея виникла миттєво і підірвавшись з місця, я пішла до них.

- Не проти якщо я вас сфотографую? – Невимушено запитала я.

Вони дружно поглянули на мене, а мені стало не по собі.

- Гарна ідея! – Вигукнула з усмішкою Софія.

Підсівши один до одного як можна ближче, четвірка обійнялася та усміхнено дивилася в об’єктив моєї камери. У мене мимоволі затремтіли руки, але мені вдалося зробити чітке фото.

- Готово, - мовила я.

- А тепер давай я! – Я не зразу зрозуміла, що саме має на увазі Софія, але коли вона підійшла до мене і взяла з моїх рук телефон, до мене дійшло. – Йди до них, ти теж повинна бути на груповому фото.

Поглянувши на трійцю, я попрямувала не до своїх батьків, а до Руслана та обережно опустилася поруч. Він посміхнувся мені і я відчула його теплу долоню на своїй талії.  Дихати стало важко, а по шкірі пробігся холодок, ніби від теплового удару.

- Всі посміхаємося! – Весело мовила Софія та зробила фото.

Підійшовши до нас віддала мені мій телефон. Я швидко забрала його та поклала до кишені.

- Ходімо трішки поплаваємо, - запропонувала моя мати і всі дружно крім мене попідводилися з місць. Я продовжила сидіти на простирадлі.

- Йдеш, чи збираєшся тут провести цілий день? – Запитав Руслан.

Я підняла на нього погляд, а потім подивилася вслід іншим, які вже були на середині дороги до моря. Він простягнув свою руку до мене і мені нічого не залишилося, як вкласти свою в його долоню. Руслан допоміг мені підвестися і відпустив мене. Ми йшли поряд і просто мовчали. У мене вилетіли із голови всі слова які я коли-небудь знала.

Спочатку вода здалася холодною, а коли я повністю занурилася в море, мені стало тепло. Вадим плавав неподалік і я попливла до нього.

- Я не хочу щоб між нами були непорозуміння. Ти не повинен мене підозрювати в тому, чого немає. В будь якому випадку, ти не маєш на це права, - заговорила я до хлопця.

- Добре, повністю згоден, - зразу ж погодився він, чим сильно здивував мене. Я не очікувала від нього такої поведінки, подумала, що він знову захоче віддалитися від мене, але він поводив себе нормально.

Вадим посміхнувся і бризув водою мені в обличча. Я обернулася і помітила, що Руслан за нами спостерігає. Мені сильно захотілося викликати його ревнощі, але я не уявляла, як це зробити.

- Я міг помилятися щодо вас, - почулося позаду і я повернулася. – Звичайні погляди, які не перейшли у прямі дії – це не так і страшно, - спокійно говорив він, але його погляд був мимо мене. Я розуміла, що він дивиться на Руслана. – Ти подобаєшся мені, Марія.

Я завмерла.

- Ти також нічого, - пробурмотіла я, чомусь саме ці слова мені і не хотілося від нього почути.

- В такому разі ми можемо… - Його голос став схожий на шепіт і він повільно наблизившись до мене, поклав свою долоню на мою потилицю.

- Що ти… - Не встигла я навіть закінчити, як його губи доторкнулися до моїх.

Я відчула присмак солоної води в своєму роті, коли відповіла на його поцілунок. Вадим швидко відсторонився від мене, його погляд знову був десь поза мною. Після цього хлопець просто пірнув і зник під водою, а випірнув в двох метрах від мене і попрямував до берега.

Я обернулася і помітила Руслана, що свердлив мене і Вадима поглядом. На його обличчі чітко було видно, як грають жвали. Невимушено опустивши очі на воду, я зрозуміла, що Вадим зробив це навмисно щоб позлити Руслана. От же покидьок! Я ж сказала, що між мною і Русланом нічого немає.

- Як тобі вода? – Я обернулася на запитання.

Руслан стояв поруч зі мною, я і не помітила як він опинився біля мене.

- Солона, - дещо розгублено відповіла я.

По його обличчу було зрозуміло, що йому край не сподобався вчинок Вадима. Можливо він навіть ревнував. Я посміхнулася власним думкам, адже Вадим виконав усю брудну роботу за мене, сам того не розуміючи.

Руслан посміхнувся:

- Ти йому подобаєшся.

- Можливо, але це зовсім не має для мене значення, - відповіла я і поглянула йому в очі.

Зараз очі Руслана здавалися повністю чорними. Це трішки лякало. Він нагадав мені демона.

Руслан трохи наблизився, але тут же до нас підпливли інші. Софія повисла в нього на шиї, обіймаючи.

- А куди подівся Вадим? – Запитала Валентина.

- Не знаю, - буркнула я, показуючи своє небажання говорити про цього хлопця.

Поглянувши на берег, я помітила його батьків, але Вадима з ними не було. Поворухнувши плечима, я подумала, що він напевне пішов до будиночку.

Хтось доторкнувся до моєї руки під водою і я стрімко поглянула вниз, мій подих перехопило. Я піднімала очі до тих пір, доки не побачила Руслана, який цілував свою дружину в губи, а між цим тримав за руку мене під водою. Через секунду він переплів наші пальці і міцно стиснув. Софія почала щось голосно розповідати. Я ніби в трансі дивилася на нього і не могла відірвати погляд від рук Софії, яка обіймала його за шию. Ось її пальці пройшлися по його плечу, і піднялися по шиї до чорного волосся, вона занурила в нього свої пальці, а я відвела погляд в сторону.

Руслан продовжував на мене дивитися, я теж поглянула в його очі. Я ненавиділа його за те, що він з нею, я ненавиділа Софію за те, що їй пощастило знайти такого чоловіка як він. В моїх мріях, я стою поряд із ним, не вона.