Розділ 10

Ранкове сонце сліпило очі яскравими променями, що світили у моє вікно, коли я прокинулась. Перше, що потрапило в моє поле зору, були майже прозорі штори на моєму вікні, вони тріпотіли від легенького вітру. Сонно потерши очі, я сіла на ліжку і відкинувши простирадло, звісила ноги до підлоги. Піді мною було щось тверде. Зрозумівши, що сіла своїми сідницями на телефон, я швидко зіскочила з постелі і схопивши його, оглянула. Ще не вистачало зламати мобільний. Заспокоєно перевівши подих, я поклала його на стіл та почала застилати ліжко.

Десь в домі пролунав мамин сміх.

Вчорашній інцидент так і проявився в моїй пам’яті. Я заплющила очі згадавши ту саму хвилину, коли доторкнулася до його губ своїми. Розплющивши очі, тяжко зітхнула. Одягнувши купальник та коротку джинсову спідницю, я вийшла з кімнати. Мама була на кухні одна, вона робила овочевий салат.

- Ти з татом розмовляла? – Запитала сівши на стілець.

- А з ким же ще? – Здивувалася вона.

- Ну… Можливо з Софією… - Потиснула я плечима, взявши зелене яблуко із вази.

- Вони з Русланом уже на пляжі. Батько також пішов та і нам з тобою нічого баритися. Бачу ти вже одяглася і готова для плавання…

Мама продовжувала говорити, а я немов би чула її десь із далеку. Ім’я Руслана вибило мене із колії.

- …Планую провалятися на пляжі цілісінький день і ніхто не посміє мене звідти витурити, - говорила мама.

- Ти згориш, - кисло мовила я.

- У мене чудовий крем для засмаги, - похвасталася вона. – Тобі тож треба добре загоріти.

Я крутила яблуко в руках так і не відкусивши від нього.

- Мам…

- Що таке? – Вона обернулася до мене через плече.

- Як ти відносишся до курортних романів?

- Курортні романи? – Здивовано підняла вона брови. – Ніяк. Що може бути серйозного в недільному перепихоні на курорті? Але в цьому є і свої плюси. Спектр емоцій неймовірно різний, ти почуваєш себе щасливою, а саме головне, що потім, коли ви розлучитися, то у тебе залишаться прекрасні спогади про ті неймовірні дні і ночі. Буде, що знайомим розказати, - посміхнулася вона. – Але не варто думати, що з цього вийде щось стояще. Це помилкове судження: завели роман на курорті, а потім одружилися і прожили довго і щасливо.

- А в тебе був курортний роман?

- Ніколи, - гірко посміхнулася воно. – Але знаєш… Так хотілося… Тільки батькові не говори, - підморгнула вона лівим оком і розсміялася.

- Не скажу, - пообіцяла я.

- Все таки, Вадим запав тобі в душу? – Запитала мама, підставивши ніж під кран з водою.

- Вадим? – Не зрозуміла я. – А… Так, Вадим, - мені прийшлося збрехати.

Мама відклала помитий ніж і розвернулася до мене.

- Тільки не думай страждати, коли все закінчиться. Пам’ятай, що це несерйозно.

- Ага, - я поклала яблуко назад до вази.

- Ти вчора весь вечір не зводила очей з Руслана, - несподівано мовила вона і я підняла на неї перелякані очі. – Бачу, він тобі сподобався. І не говори, що це не так. Він і справді чудовий. Я заздрю Софії. А тебе не виню ні в чому, мені він також сподобався.

- Ну… Можна тобі дещо сказати, мам?

- Звичайно, а чому ні? Зі мною ти можеш поговорити про все. Хто може краще тебе зрозуміти, чим я?

Набравшись сміливості, я вимовила міцно стиснувши руки в кулаки:

- Здається я закохуюся в нього.

Моя мати оторопіла. Вона стояла нерухомо і не зводила з мене очей, вона навіть не кліпала.

- Що?

Я сиділа нерухомо і також дивилася на неї.

- Та я жартую! – Гучно розсміялася я. Розказати мамі було жахливою помилкою. Та жінка, яка повинна була мене зрозуміти, не зрозуміла мене.

- Фух! – Гучно зітхнула вона. – А я вже перелякалася. Подумала, що моя донька взагалі з головою не друже! Він занадто дорослий для тебе і до того ж одружений.

- Йому 38, - мовила я.

- Софія вибрала чоловіка молодшого за себе, - задумливо промовила мама, стиснувши губи. – Все рівно ви не зможете бути разом. Навіть не мрій про відносини з ним! – Грізно мовила вона, помахавши пальцем.

- Та я ж сказала, що жартую, заспокойся.

- От і добре. І взагалі, тобі треба вибирати чоловіків твого віку, щоб у вас були спільні інтереси і можна було про щось поговорити. Я розумію, що тобі 22 і ти давно вже не дитина, але ж…

- Мамо, я пожартувала! – Вигукнула я і зіскочивши зі стільця, подалася на вулицю.

Зовні було жарко. Я помітила свого батька та наших сусідів на пляжі, вони розмовляли. Софія та Руслан лежали на простирадлі та вели свою розмову. Помітивши мене, Софія зіскочила з місця і попрямувала до мене.

- Привіт! Як ти сьогодні? – Запитала вона, злегка приобнявши мене за плечі. – Руслан розповів мені про те, що вчора сталося.

Мої пальці незважаючи на жару похолоділи.

- Що? – Перелякано закліпала я очима.

- Так. Він розповів мені, що тобі було зовсім кепсько учора.

- Як мило з його боку, - пробурмотіла я, зітхнувши з полегшенням і поглянувши туди де під сонцем загорав Руслан. В роті моментально пересохло, а відчуття сорому накрило мене з новою силою.

- Ходімо до нас, - запропонувала вона. – Валентина скоро до нас приєднається?

- Думаю, так.

Ми попрямували до Руслана, а коли опинились поруч, я застигла на одному місці не в змозі поворухнутися. У мене зовсім не було бажання дивитися на нього, в свої думках я лише хотіла втекти звідти і як най швидше.

- Як справи? – Запитав він з усмішкою у мене.

- Набагато краще, дякую, - я кинула на нього швидкий погляд і зразу ж опустила очі на пісок. – А знаєте… - Я оглянула пляж і наткнулась поглядом на Вадима, який одиноко сидів на піску. – Мені треба йти! – Швидко мовила я і рішучим кроком попрямувала прямо до хлопця.

Вадим сидів мовчки і зовсім не звернув на мене увагу коли я підійшла. Хлопець сидів зігнувши ноги в колінах і обпирався на них руками та дивився прямо перед собою вдалину моря.