Мої очі наповнились гіркими сльозами, я відвернулася щоб прогнати їх. Ніхто не міг навіть уявити наскільки мені було боляче у той момент, я хотіла плакати і кричати водночас. Із болем в серці, я перевела подих та проковтнула в’язку слину.
До мене тільки почали доноситися чиїсь слова, я зрозуміла, що на якусь мить втратила слух. Піднявши голову, я побачила, що Софія поспішає до мене.
- Це моя донька Марія, - почула я голос своєї матері.
- Боже, яка ти гарна! – Мовила вона мені і обнявши мене, повернулася до Валентини. - Повірити не можу, що в тебе така красива дочка. Ти в молодості була не сильно гарною, напевне вона пішла у свого батька! – Пожартувала Софія і моя матір награно розсміялася, я помітила, що такий жарт сильно задів її.
- Я тебе розчарую, але вона схожа на мене, - посміхнулася Валентина.
Софія посміхнулася і підняла брови вгору, натякаючи, що моя мати повністю права.
- Ми з Русланом сьогодні влаштовуємо барбекю, ви само собою запрошені. Посидимо, згадаємо роки студентського життя, розповіси про себе і все тому подібне, - бадьоро говорила Софія.
- Так, звичайно ми прийдемо, - погодилася мати.
Я дивилася на те, як Софія притислася до грудей Руслана і заглядаючи йому в очі, посміхалася. Він посміхався їй у відповідь, а мені це, як ножем по серцю. Схоже, що він любить її.
- Що з тобою? – Занепокоєно запитала Софія і всі троє поглянули на мене. Зараз я була готова провалитися під землю.
- Все добре. Напевне перегрілася на сонці, - швидко відповіла я.
Софія була гарною, занадто гарною для того, щоб бути справжньою. Така собі – рокова жінка. Вона зовсім не схожа на сіру мишу. Поряд із такою завжди крутиться багато чоловіків готових завойовувати її неприступне серце. Тепер я розуміла чому моя мама так нервувала. Поряд із цією жінкою навіть я себе незручно почуваю, а я набагато молодша за неї. Думаю, що в юності, вона була неймовірно красивою, красивішою ніж зараз. Не дивно, що такий чоловік, як Руслан запав на неї. Я б теж запала, аби була чоловіком.
У неї були блакитні очі, кругле лице, кирпатий ніс та пухлі губи, вона чимось нагадувала ляльку Барбі. Волосся кольору меду, хвилями падало на плечі і сяяло гладкістю. Про її струнку модельну фігуру, я взагалі хочу промовчати…
- Я піду до кімнати, - перебиваю їхню розмову і швидко поспішаю до будиночка.
Не знаю, чи дивилися вони мені у слід, але я чітко відчувала чийсь погляд на своїй спині. Буквально злетівши по східцях, я ввалилася у двері та опинилася серед кімнати. Батько сидів поряд із нерозпаленим каміном та про щось напружено роздумував. Коли я забігла до будинку, він обернувся.
- Дорогенька, що сталося? – Він занепокоєно поглянув на мене, коли побачив сльози на моєму обличчі. Все-таки я не змогла їх стримати і тепер, вони непреривними потоками стікали по моїх щоках до підборіддя, і падали розпливаючись мокрими п’ятнами на верху від купальника.
- Нічого! – Вигукнула я та стрімко побігла до кімнати. Батько залишився сидіти в кріслі в повному нерозумінні.
Опинившись у своїй кімнаті, я застрибнула на ліжко і уткнувшись обличчам в подушку, гучно завила.
Ну чому все так?!
Як він міг опинитися її чоловіком? Як у мене вийшло зустріти саме його і так сильно закохатися? Не знаю точно, що я відчуваю… Ніколи не вірила в кохання з першого погляду, але мені здається, що це воно і було! Вірогідність такого розвитку подій дуже мала. Удача зовсім не на моїй стороні!
Через сильні схлипи мені ледве вдалося розчути стук у двері. Не дочекавшись моєї відповіді, Софія та Валентина зайшли до моєї кімнати. Побачивши мене в такому вигляді, вони перестали посміхатися і переглянулися одна з одною.
- Марія, що таке? Чому я бачу сльози? – Запитала мама, підходячи до мене та сідаючи на край ліжка.
Витерши носа, я сідаю поряд із нею і просто мовчки дивлюся в її обличча.
- Може мені… - Подала голос Софія і вказала пальцем на двері.
- Не йдіть, у мене все добре, - пробурмотіла я і Софія кивнувши головою, залишилася стояти на місці. – Що в пакетах? – Я вказала рукою на три великих бумажних пакети в руках у Софії.
- О, подарунки для вас! – Весело защебетала вона та підскочивши до ліжка, поклала їх на ковдру. – Я купила нам трьом чудові пляжні капелюшки, вони одинакові! Подумала, що так ми будемо незвично виглядати!
Я з сумнівам поглянула на пакет, потім на матір і взяла один із них. В середині дійсно був капелюшок із стрічкою бежевого кольору, перев’язаного позаду на бант. Я підняла очі на Софію.
- Гарний. Дякую, - все, що змогла сказати я.
Валентина, не гаючи часу дістала свого капелюшка, такого ж самого, як і у мене.
- Тепер, ми схожі на трьох сестер! – Софія одягла капелюх на голову і ставши у гарну позу, велично підвела підборіддя вгору.
Мама розсміялася, а я лише легенько посміхнулася куточком губи, доторкаючись пальцями до банта на капелюсі.
- З тобою точно щось не те. Це я винна? – Запитала мама. – Все через того хлопця, через Вадима?
Точно! Вадим!
Я сказала йому, що скоро повернуся, але з цими подіями геть про все забула. Він же напевне чекає на мене!
- Що за Вадим? – Із зацікавленістю запитала Софія.
- Хлопець із сусіднього будиночку, - мовила я тихо.
- Він красунчик? – Софія посміхалася, коли запитувала.
Я мовчки підняла на неї погляд. Господи, їй що, свого красунчика недостатньо?
- Неймовірно гарний, - підтвердила я кивком.
Валентина лише фиркнула наче кішка і відвела очі в сторону.
- Валя, ти можеш залишити мене на одинці зі своєю донькою? Хочу поговорити, - Софія поглянула на мою матір і та згідно хитнувши головою, підвелася та мовчки вийшла із кімнати. Тепер на її місце сіла Софія. – Тепер розказуй. В чому справа?
Не знаючи, що саме почати говорити, я лише кусала внутрішню сторону щоки. Здавалося, що мої щоки палали.
- Сміливіше! – Підбадьорила мене Софія. – Я теж була молодою і чудово пам’ятаю себе в твоєму віці. Що то були за роки… - Вона мрійливо сказала останню фразу.
#3774 в Любовні романи
#1770 в Сучасний любовний роман
#1023 в Жіночий роман
Відредаговано: 20.07.2021