Розділ 4

Батьки та сусіди вже розмістилися на розігрітому піску, Вадима ще не було. Я підійшла та сіла поряд із Інною, вона посміхнулася, поглянувши на мене.

- Тут так мало людей, - вимовила я.

- У цей період, тут мало народу. Чим мені подобається цей пляж, тим що тут доволі спокійно. Поближче до обіду люди підтягнуться, а поки є можливість – насолодися чудовим безлюдним пляжем, - мовила Інна.

Я згідно хитнула головою і підвелася на ноги. Мені захотілося опробувати морську воду. Підійшовши до спокійного моря, я поглянула на нього із деяким сумнівом. Вода кликала мене до себе, але я чомусь вирішила, що море холодне. Ступивши босою п’ятою у воду, миттєво відчула незрівнянну прохолоду. У моєму місті є річка, там вода набагато холодніша.

- Якщо швидко окунешся у воду, ти зразу відчуєш її тепло, - веселим тоном мовили позаду і я обернулася.

Вадим стояв поряд зі мною, я навіть не почула, як він підійшов.

- Давай, у тебе вийде. Я вірю у це, - його чарівне обличча осяяла сама привітна посмішка, яку я тільки бачила. – Давай, інакше я кину тебе у воду, - весело мовив він і підійшовши до моря, нагнувся і зачерпнувши долонею трішки води, кинув її на мене.

Я заверещала наче поранена тварина і розвернувшись, стрімко почала тікати від нього. Обернувшись на ходу, я заверещала іще гучніше – Вадим гнався за мною.

Та далеко мені не вдалося втекти, він швидко наздогнав мене і підхопивши під коліна, закинув собі на плече і поспішив у воду. Я кричала так сильно, ніби мене вбивають, брикалася ногами, немов би скажена та лупила його кулаками по спині. Коли саме я опинилася з головою під водою, я не встигла зрозуміти, але моя реакція була швидкою, я винирнула на поверхню, відкидаючи волосся, яке налипло мені на обличча. Сплюнувши морську воду, я гнівно поглянула на Вадима, а він стояв поруч зі мною і глузливо насміхався наді мною. Не повіривши власним очам, починаю бризкати на нього з усієї сили, а він лише сміявся, намагаючись втекти.

Раптом, Вадим пірнув і зник. Я відчула якийсь неймовірний жах, мені здалося, що зараз він винирне і потягне мене за собою під воду. Морально я вже підготувала себе до чогось подібного і стала чекати. Вадим довго не випірнав і я почала хвилюватися за нього. Якого біса він робить?

Раптом, до моєї спини під водою щось доторкнулося і я стрімко розвернулася, - вода доходила мені до ребер, але я нічого не побачила під водою. Вадим випурнув так зненацька, що я подалася назад і впала спиною у воду. Він дико сміявся.

- Ти псих! Ти знаєш це?! Я думала, що з тобою щось сталося? – Майже заволала я.

- То чому ж не кинулась мені на допомогу? – Майже пошепки запитав він і занурившись у воду по самі плечі, повільно наблизився до мене.

- Годі з мене твоїх витівок! Не думай знову щось утнути, я тебе благаю.

- Гаразд, - швидко погодився він і випрямився у повний зріст. – Я просто хотів розважитися, вибач, що налякав. Обіцяю більше такого не робити.

- Гарно ж відбулося наше з тобою знайомство, - невдоволено мовила я, відвернувшись. Я не хотіла щоб він бачив посмішку, яка з’явилася на моєму обличчі, але Вадим все рівно помітив і теж не втримався, посміхнувся.

- У тебе є хлопець? – Його запитання поставило мене у кут.

Насправді у мене не було хлопця. Я майже рік ні з ким не зустрічалася, чим сильно казила своїх подруг, які хлопців міняли наче нижню білизну. Раптово, мені згадався той чоловік біля магазину… Але ж він не являється «моїм», я навіть імені його не знаю. А так хотілося щоб він був моїм. Напевне не варто було мені ось так просто тікати звідти, може у нього нікого немає. Я б могла познайомитися з ним, дізнатися його номер… Напевне я занадто надовго задумалася тому що Вадим поклацав пальцями прямо перед моїм носом і я прийшла до тями.

- А? Що? – Прийшлося сфокусувати свій погляд на ньому.

- Ту тут, зі мною? – Посміхнувся він. – Я подумав, що ти відправилась у астральну подорож.

- Ніякого астралу. Я не вмію робити таких штук, - запевнила я його.

- Ну так що?

- Що, «що»? – Незрозуміла і перепитала в нього.

- Як на рахунок хлопця?

- А? – Невже я встигла забути про його запитання, треба поменше витати у хмарах і мріяти про того незнайомця, навряд чи я його ще зустріну. Хоча, я можу податися завтра знову до міста, може ми знову перетнемося?..

- Марія, ти знову мене покинула.

- Та ні. Я просто… У мене нікого немає, я зовсім одна.

- Не вірю, що у такої, як ти немає хлопця. Ти брешеш, - насупив він брови.

Я намагалася віднайти в його словах насмішку чи сарказм, але схоже, що він говорив щиро.

- У мене справді нікого немає, - знизала я плечима. – И щоб ти знав, я не дуже користуюся популярністю у хлопців.

- Які бовдури живуть у твоєму місті? Щоб така як ти була самотньою – це якийсь жарт, - похитав він головою.

- Така як я? – Я хитро поглянула на нього, прищуривши очі. – Що ти маєш на увазі під цими словами?

Він дещо завагався. Я помітила, що хлопець соромиться і моя посмішка розсмішила його. Зібравши всю свою сміливість до купи, він мовив:

- Вродлива, - його голос прозвучав тихо-тихо, я ледве розчула, що він сказав.

Я почала грайливо горнути руками воду, але бризки не летіли у всі сторони, я робила це обережно. Вадим довго дивився на мене, а я на нього. Я відчувала напругу, що зростала поміж нами, мені стало жарко. Я зрозуміла, що сонце уже починає добре припікати. Вадим повільно наблизився до мене, його подих був важким. Він був вищим за мене зростом приблизно на одну голову, тому він схилився до мене і я дещо затремтіла, в очікуванні того, коли його губи накриють мої у поцілунку. Та коли Вадим був уже занадто близько, а я повністю готова до того, що повинно статися, мене покликала моя мати.

Момент зіпсовано! Вадим швидко відсторонився від мене і теж обернувся. Ну, а я… була розчарована.

- Марія! Софія приїхала, йди сюди!