Розділ 1

Промені яскравого сонця відсвічували від поверхні дзеркала, чим неймовірно сліпили мої очі. Я стояла у своїй кімнаті, розчісуючи своє довге волосся гребінцем. Воно було мені майже до поясниці, русяве ніби колоски пшениці. Бабуся завжди говорила, що потрібно сотню разів провести гребінцем по волоссю, тільки тоді воно буде виглядати чудово. Та мені завжди бракувало витримки і я ніколи не доходила до цифри сто. От і сьогодні, я провела гребнем сорок сьомий раз і відклала його в сторону. Схопивши резинку, зав’язала волосся у високий кінський хвіст і подалася до кухні, де гриміла посудом моя мама.

Ще до кінця не прокинувшись, потерла долонею сонні блакитні очі і зупинилася прямо у дверях. Мама займалася прибиранням на кухні, що траплялося дуже рідко. Зазвичай вона з головою кидається у домашні справи тільки в тому випадку, коли сильно нервує.

- Що сталося? – Запитала я, схрестивши руки на грудях.

Мама підстрибнула від несподіванки і розсміявшись, повернулася до мене:

- Ти вже прокинулась. Рано сьогодні, - констатувала вона.

- Де батько? – Я пройшла до столу і сівши на стілець, поклала руки перед собою.

- Поїхав до міста у справах, - байдужим тоном мовила вона і знову зосередила свою увагу на чистці кухонної плити, яка і так уже сяяла чистотою.

- Тобі не здається, що плита уже чиста? – Поведінка моєї матері почала виводити мене із себе.

- Марія, я і сама чудово бачу, що чиста, але ніяк не можу зупинитися, - вона знесилено обперла свої руки на плиту і відштовхнувшись, підійшла до мене та сіла поряд за столом.

- Розказуй, - твердо мовила я. – В чому справа? Щось не так з поїздкою?

Моя мама, чиє їм’я Валентина, відрізняється від усіх інших жінок тим, що з нею неймовірно важко розмовляти. Вона полюбляє грати в мовчанку, через що, кожне слово з неї іноді приходиться витягувати силоміць. Я дивлюся на неї і бачу знервовану жінку, яка стискає в руках жовту губку та мовчить.

- Мамо! – Гаркнула я і Валентина підстрибнула на стільці.

- Вчора до мене зателефонувала Софія – моя подруга із інституту, - неохоче почала вона. – Здається я не чула її голосу сто років. Ми дуже давно не бачились.

- Ти мені про неї ніколи не розповідала, - мовила я, відкинувшись на стільці.

- Після інституту, ми з нею втратили зв’язок. Точніше… я навіть не знаю чому ми припинили товаришувати. Просто так сталося і все. Софія сказала, що знайшла мене на фейсбуці. Я додала її у друзі, а через декілька хвилин, вона зателефонувала до мене.

- І що… з нею щось трапилось? Тому ти в такому настрої?

- Та ні, - посміхнулася вона. – Ми розмовляли майже пів години, про різне. Я обмовилась їй, що ми їдемо до Одеси, хочемо провести відпочинок на морі в період оксамитового сезону. Я не говорила в чому саме причина нашої поїздки, але вона так зраділа, що ми їдемо туди. Як виявилося, вони з чоловіком теж планують кудись поїхати і вона вирішила провести відпочинок разом з нами.

- Так це ж чудово, - посміхнулася я. – Ти зустрінешся із давньою подругою, поговорите. Чи це не дуже добре? – Обережно закінчила, дивлячись на неї.

- Чудово, - підтвердила Валентина. – Я так давно її не бачила, що вже і не пам’ятаю, як вона виглядає. Звісно я хочу з нею побачитися. Але вона вийшла заміж за багатого чоловіка. Він – бізнесмен, дуже добре заробляє, - вона замовкла.

- Ну то й що? – Здивувалася я. – Я так розумію, що твоя подруга не промах! А ти то тут до чого?

- Ми живемо не багато, - Валентина озирнулася навкруги і поглянула на мене. – Сьогодні батько здасть квитки на потяг.

- Що? Ми не поїдемо? – Переполохалась я.

- Ми поїдемо, але на машині, - швидко додала вона.

На моєму обличчі відобразилось нерозуміння, я насупила брови.

- Але ж у нас немає машини.

- Тепер буде. Думаєш чому твій батько поїхав до міста.

- Не розумію, навіщо це тобі? Можна обійтися і без…

- Мені соромно! Зрозуміла? Соромно, що у неї є все, а в мене нічого, - мама підвелася зі свого місця і почала витирати чистою ганчіркою стіл за яким ми сиділи. – До того ж, батькові сподобалася ця ідея. Він повністю мене підтримав.

- Він підтримав тебе лише для того, щоб не сваритися, - глухо мовила я.

- Ти зібрала свої речі? – Валентина дуже швидко вирішила змінити тему, перемкнувшись на інше.

- Поки що ні, - пробурмотіла собі під носа.

- А чого ти чекаєш? Я не стану збирати твої речі за тебе. Ти вже доросла дівчинка, 22 роки – це не маленький вік, - вона пильно поглянула на мене.

- Ще встигну, - сказала і підвівшись, пішла у двір.

Мені було потрібне свіже повітря, в домі я задихалася. Сівши на порозі, стала чекати повернення тата. Тут, на чистому повітрі мені стало краще. Було приємно знаходитися подалі від маминого нервового прибирання. Не знаю скільки я так просиділа, але ворота відчинилися і у двір заїхав чорний масивний джип, глянцевого покриття. Моя щелепа сама по собі відкрилася, коли задоволено усміхаючись звідти показався батько.

- Чому сумуєш? – Широко усміхався він.

- Татку ти з глузду з’їхав? – Запитала, підводячись. – Скільки вона коштує?

- Скажімо так: не мало, - прикинув він.

- А точніше? – Я вирішила піти наступом. Сімейний бюджет мене також хвилював і я сидячи тут у роздумах не могла зрозуміти де він міг взяти гроші на машину, особливо таку. – Ти взяв кредит?

Батько зітхнув:

- Це все заради твоєї мами. Раз вона захотіла авто, значить я купив його. Прийшлося продзвонити вчора по всім моїм знайомим і друзям, щоб мені позичили гроші на нову покупку. Ну як, тобі подобається? Сімсот тисяч все таки, – Він хитнув рукою у бік машини.

- Без сумніву тату, - навіть не посміхнувшись, відповіла йому.

Батько, мовчки пройшов мимо мене і зайшов до будинку, а я так і залишилася стояти навпроти цієї громадини. Обернувшись на будинок, поглянула на дах. Дім був старим, дах вже давно потрібно було міняти, точно так само, як і всю електрику в домі. Древня проводка була нікуди не годна, маленький стрибок напруги і пробки вилітали тільки так. Краще б вони ці гроші на наш будинок пустили, а не на машину. Зітхнувши, я теж пішла до будинку, звідки прямо на мене вискочила мама.