Розділ 13: Робочий сектор

Будильник вирвав Катерину з важкого сну. Вона розплющила очі й кілька секунд просто дивилася в стелю своєї просторої спальні в новобудові на Печерську. Тут усе було ідеальним: дизайнерські меблі, важкі штори, які не пропускали сіре київське світло, і тиша. Гнітюча, майже фізична тиша.

Поруч, на своїй половині ліжка, спав чоловік. Вадим лежав спиною до неї, загорнувшись у ковдру. Катерина піднялася тихо, намагаючись не шуміти. Раніше вона б обійняла його, але зараз між ними наче пролягла невидима мінна смуга.

За короткий час вона була повністю готова. Дзеркало у передпокої відображало ту саму Катерину, яку знав увесь фінансовий сектор: строгий темно-синій костюм, ідеально укладене каре, дорогий годинник на зап’ясті. І манікюр. Бездоганний, свіжий манікюр, на якому лише вона одна бачила ледь помітну тріщину на великому пальці. Катерина глибоко вдихнула, одягла маску залізобетонного спокою і вийшла з квартири.

Дорога до головного офісу банку в центрі міста пройшла як у тумані. Катерина впевнено вела свій кросовер крізь затори, але її думки були далеко. Вона згадувала недавній вечір на Позняках, де Світлана плакала від вдячності, а Марія запалювала свічки. Там, у квартирі на дванадцятому поверсі, Катерина відчувала себе живою. Тут, за кермом преміального авто, вона знову перетворювалася на функцію.

Вона зайшла в скляні двері банку. Охорона шанобливо кивнула, колеги віталися з повагою. Катерина йшла впевненою ходою, тримаючи спину ідеально рівно. Вона піднялася на свій поверх, повернула в коридор, що вів до її кабінету, і всередині все миттєво стиснулося в тугий, болючий вузол.

За робочим столом у приймальні сиділа Вікторія. Її особиста помічниця, яку Катерина колись сама привела в цей банк як стажерку, захищала на нарадах і вважала майже молодшою сестрою.

Вікторія підняла голову. На її обличчі з’явилася миттєва, професійна посмішка, але в очах проблиснуло щось зовсім інше — тріумф. Ситий, тихий тріумф жінки, яка знає, що ночами чоловік цієї залізної директорки плачеться їй у плече.

— Доброго ранку, Катерино Василівно, — дзвінко привіталася дівчина. — Ваша кава вже на столі. І документи на підпис щодо нового кредитного портфеля.

— Дякую, Вікторіє. Підготуй аналітику по філіалах, — холодно відповіла Катерина. Голос не здригнувся ні на йоту. Вона пройшла повз неї, увійшла у свій просторий кабінет і щільно зачинила за собою двері.

Серце калатало десь у горлі. Катерина підняла жалюзі, сперлася руками об підвіконня і заплющила очі. Перед очима знову постали ті страшні слова з екрана Вадимового телефона, які вона побачила: «З нею я відчуваю себе непотрібним. А з тобою — живим».

Це було витончене катування. Як особиста помічниця, Вікторія знала про Катерину все. Кожну її слабкість, яку Вадим зливав їй під час їхніх таємних зустрічей. Катерині потрібен був час, щоб прорахувати кроки і звільнити її без жодного репутаційного ризику для банку, де кожен крок обговорювало вище керівництво. Тому зараз вона була змушена бачити це обличчя і вдавати, що нічого не сталося.

День перетворився на безкінечний марафон нарад, дзвінків та звітів. Катерина критикувала підлеглих за помилки, підписувала великі договори, виступала на внутрішньому брифінгу. Вона була бездоганною керівницею. Але щоразу, коли Вікторія заходила в кабінет, щоб принести чергову папку, повітря ставало важким, як перед грозою. Дівчина поводилася підкреслено ввічливо, але цей погляд... погляд людини, яка залізла в найінтимніші куточки її життя, випалював Катерину зсередини.

Наприкінці робочого дня офіс нарешті спорожнів. Вікторія пішла однією з перших, коротко попрощавшись. Катерина залишилася сама. Вона сиділа у кріслі, дивлячись на згаслий екран монітора. Світло великого міста за вікном вихоплювало її втомлену постать.

Вона дістала телефон і зайшла в чат «Варти». Повідомлень від дівчат за день було багато, але Катерина нічого не писала. Вона просто гортала стрічку, дивилася на шість зелених вогників, і це було єдине, що не давало їй зірватися.

Коли стемніло, вона повернулася додому. На кухні горіло світло. Вадим сидів за столом із планшетом. На плиті стояла холодна вечеря.

— О, прийшла, — не піднімаючи очей, кинув він. — Знову затрималася. Тобі взагалі дім потрібен тільки для того, щоб переночувати?

Катерина зупинилася в дверях кухні. Колись вона почала б виправдовуватися, пояснювати, що тримає на собі весь їхній бюджет і його новий бізнес-проєкт, який він ніяк не міг запустити без її фінансової допомоги. Але тепер вона дивилася на нього і бачила лише чужу, дрібну людину. Людину, яка щойно, можливо, переписувалася з її помічницею про те, яка Катерина «холодна кар’єристка».

— Так, Вадиме. Мені потрібен дім, — тихо сказала вона. — Але я не впевнена, що цей дім ще існує.

Вона не стала чекати на його відповідь, яка зазвичай починалася зі звинувачень у параної. Катерина розвернулася, пішла у ванну кімнату і зачинила двері на замок.

Увімкнувши гарячу воду, щоб заглушити звуки, вона сіла на край ванної. Сил більше не було. Руки тремтіли. Вона знову стиснула великий палець, відчуваючи гострий біль від обгризеного нігтя. Залізна Катерина, директорка банку, сиділа на підлозі преміальної ванної кімнати й сухими, безслізними очима дивилася на екран телефона, де в темряві світилися шість маленьких зелених вогників.

Вона була не одна. І саме це давало їй сили діяти далі.