Розділ 4: Успіх, який пахне зрадою

Тиша після слів дружини військового була важкою, майже відчутною. Свічки вже догоряли, віск стікав тонкими білими доріжками по темно-синій скатертині й застигав нерівними краплями. Я відчула, як у грудях щось стиснулося - ніби хтось тихо повернув гайку всередині. Катерина сиділа прямо, як завжди. Ідеальний костюм, дорогий годинник, рівна спина. Але цього разу я помітила, як вона кілька разів стиснула і розтиснула пальці, ніби намагалася втримати себе в руках. Манікюр бездоганний, тільки на великому пальці ніготь був злегка обкушений - маленька тріщина, яку ніхто зазвичай не бачить.

Я завжди думала, що якщо я буду успішною, то мене нарешті почнуть поважати, - почала вона. Голос спокійний, майже діловий, але в ньому вже тремтіла гостра, небезпечна нотка. - Директорка великого банку, своя квартира в новобудові, машина, закордонні відрядження. Зовні - ідеальна картинка. А всередині… я вже два роки відчуваю себе ніким. Вона зробила паузу, провела пальцем по обідку келиха. Світло свічки відкинуло тінь на її обличчя, і я раптом побачила, наскільки вона втомлена.

Мій чоловік спочатку пишався мною. «Моя зірка», «моя розумниця». А потім, коли я почала заробляти більше за нього, все змінилося. Спочатку були жарти. Потім - шпильки. А потім… він знайшов спосіб, як мене покарати. Катерина глибоко вдихнула. Марія непомітно підсунула їй серветку, але вона не взяла.

Три місяці тому я випадково відкрила його телефон. Повідомлення від моєї колишньої стажерки. Тієї самої дівчини, яку я два роки тому взяла під крило. Навчала її, просувала, захищала на нарадах. Вона була мені майже як молодша сестра. А тепер… вона пише йому: «Ти правий, вона ніколи не зрозуміє, як це - бути просто жінкою». А він відповідає: «З нею я відчуваю себе непотрібним. А з тобою - живим». У кімнаті запанувала мертва тиша. Навіть дощ за вікном ніби притих.

Він не просто спить з нею. Він з нею живе емоційно. Розповідає їй усе: як я «холодна», як «кар’єра для мене важливіша за сім’ю», як я «вже не та жінка, на якій він одружувався». Він скаржиться їй на мене. Просить поради, як «зробити мене м’якшою». А мені вдома каже, що я параноїк і «все вигадую». Він користується моїми грошима, моїм статусом, моїм ім’ям у банківському колі - і при цьому втікає до неї, щоб відчути себе чоловіком. Катерина раптом стиснула кулак так сильно, що кісточки побіліли.

Найстрашніше - я сама її туди привела. Я сама зробила так, щоб вона була поруч. Я думала, що допомагаю молодій дівчині. А він… він використав це проти мене. Тепер, коли я приходжу на роботу, я бачу її щасливе обличчя і розумію - вона знає про мене все. Кожну нашу сварку. Кожну ніч, коли я плакала в подушку. Він видає їй мене по шматочках, ніби я - якийсь експонат. Олена тихо зітхнула і поклала руку на плече Катерини. Та не відсахнулася, тільки ледь помітно кивнула.

Я не хочу розлучатися. П’ятнадцять років разом. Але я більше не можу приходити додому і вдавати, що все гаразд. Я втомилася бути «холодною кар’єристкою». Втомилася відчувати провину за те, що я заробляю більше. І найбільше я втомилася від того, що він знайшов собі «правильну» жінку - в моєму ж офісі. Катерина підняла голову. В її очах не було сліз. Була лють. Суха, холодна, дуже доросла лють.

Я приходжу сюди, бо тут єдине місце, де я можу сказати вголос: я ненавиджу свій успіх. Бо він забрав у мене чоловіка. І я не знаю, як тепер жити з цим. Вона замовкла. Свічка перед нею затріщала і погасла, залишивши тонку струминку диму. Ми не кинулися обіймати. Ми просто були поруч. Хтось налив їй гарячого чаю. Хтось тихо поклав плед на спинку її стільця. А я відчула, як у моїх грудях щось ворухнулося ще сильніше. Бо моя історія теж мала свій темний секрет. І він був навіть гіршим.