3 Розділ

• Чого ти тут сидиш? Я думав ти за кішкою зайдеш. – сказав з усмішкою на обличчі Філіп сідаючи поряд з Лілі.
• Так-так, я мала зайти, вибач. – сказала розгублено Лілі.
• Щось сталося? Де твій настрій?
• Залишився в кабінеті лікаря. Він мені так морочив голову а потім ще й кабінети плутав. То чотиристий, то триста вісімдесятий, то тридцять восьмий.
• Ого! І куди ти в кінці-кінців пішла?
• В тридцять восьмий.

Філіп швидко зіскочив з лавочки та відстрибнув на метр.

• Ти чого? – спитала здивовано Лілі
• Що тобі там сказали?
• Поки що нічого. Сказали скажуть коли я завтра прийду з кимось.  – Лілі зітхнула.
• Діло-капут. – сказав тихенько під носа Філ. – Лілі, забереш в мене кішку? Вона там сама, може вичудити щось.
• Звісно, ідем.
• Філ! – покликала медсестра, - підійди сюди на хвилинку.
• Лілі, ти йди, ти ж знаєш де моя палата. Я прийду скоро.
• А, ну добре.

Філіп відійшов в сторону.

• Філіпе, тримайся подаль від неї.
• Вона була в тридцять восьмому. Що там їй сказали?
• В неї «сі-еф».
• Що?! – майже скрикнув хлопець
• Тихіше.
• Її теж переведуть у наше відділення? А їй же не сказали ще!
• Так завтра їй скажуть. Ти ж пам’ятаєш правила? Ти не повинен підходити до неї на півтора метри. Ти зрозумів? Я питаю, зрозумів?
• Так! Я пішов, вечеряти не буду.
• Знову? – але медсестра відповіді не дочекалася.

Філіп крокував до своєї палати. Лілі якраз виходила.

• Чого твоя палата аж на четвертому поверсі? Я вже задихалась коли сюди піднялась
• задихалась? Та не важливо! Я так високо, бо тут люди з одним окремим захворюванням

Лілі відчула що сказала лишнього опустила голову. Через секунду дівчина подивилась на годинник

• Ой! Мені вже час, скоро мама прийде.

Дівчина поспіхом розвернулась і пішла до сходів.

• Нащо я таке запитала? Ну я як Петро, завжди роблю, а потім вже думаю.

Дівчина зайшла в палату та примостилась на своєму ліжку. Вона взяла телефон та відкрила трансляцію ранішнього богослужіння. Діставши навушки вона почала дивитись його.

• І як же хор заспівав?

В палату зайшла мед сестра.

• Шашко?
• Я. – відповіла коротко піднявши руку Лілі.
• Вам негайно треба пройти до кабінета тридцять вісім.
• Навіщо? Я там зранку була.
• Там вже чекає ваша мама на вас, лікарю є що сказати.

Дівчина підвелась з ліжка, та покрокувала до поліклініки. Коли вона відчинила двері то побачила ту саму лікарку з якою розмовляла, худеньку світло-волосу жінку в окулярах. Мати Лілі виглядала дуже засмученою.

• Мам, що сталося?
• Проходь люба. Сідай.

Лікарка Катерина Андріївна ретельно переглядала результати аналізів у світлі торшер-лампи, що стояла біля крісла. Її обличчя залишалося спокійним, але в очах була важка тінь тривоги. Вона підвела голову, побачивши, як Лілі, тендітна дівчинка років двадцяти, і її мати, Ірина Анатоліївна, сиділи в кріслах навпроти її столу.

- Доброго дня, мати пацієнтки, - почала лікарка, нахилившись уперед. - Ви, напевно, знаєте, що сьогодні ми проводили ряд додаткових обстежень, зокрема потовий тест та генетичний скринінг.

- Так, звичайно, - відповіла Ірина, тримаючи Лілі за руку. Від хвилювання її голос трохи тремтів. - Ми чекали ваших результатів, казали що завтра вони прийдуть.

Катерина Андріївна витримала паузу, щоб знайти правильні слова.

- На жаль, результати підтвердили наші початкові підозри, тому не можна було відкладувати розмову. У Лілі виявлено муковісцидоз.

Ірина Анатоліївна здригнулася, її обличчя наповнилося здивуванням і тривогою. Лілі лише дивилася на лікарку, намагаючись зрозуміти сказане.

- Що це означає? - запитала Ірина.

- Муковісцидоз - це генетичне захворювання, яке викликане мутацією в гені CFTR, - пояснила Катерина Андріївна. - Через це порушується функція екзокринних залоз, що призводить до утворення в'язкого слизу. Він накопичується в дихальних шляхах і травній системі, створюючи умови для інфекцій, проблем із травленням і диханням.

Лілі запитально подивилася на матір, але Ірина тільки хитнула головою.

- Тобто це… серйозно? - з труднощами вимовила жінка.

- Це хронічне захворювання, яке, на жаль, не можна вилікувати, - сказала лікарка, намагаючись зберігати професійний тон. - Але сьогодні медицина пропонує безліч методів підтримувального лікування, які значно підтримують та покращують якість життя пацієнтів. У нашому випадку важливо максимально швидко почати терапію.

Жінка обхопила голову руками, намагаючись усвідомити сказане.

- Які симптоми? - запитала вона, намагаючись зібратися.

- У Лілі вже спостерігалися характерні ознаки: часті бронхіти, уповільнення набору ваги, солонуватий присмак шкіри. Це і стало приводом для проведення потового тесту, - відповіла Катерина Андріївна. - Підвищений рівень хлоридів у поті - класичний показник муковісцидозу. Також було проведено генетичний тест, який підтвердив наявність мутації.

Лілі намагалася не показувати страху, але її тонкі пальці стискали край стільця.

- Що буде далі? - запитала вона, її голос був тихий, але твердий.

- Далі ми складемо план лікування, - спокійно сказала лікарка. - Він включатиме регулярну фізіотерапію для очищення легень, прийом панкреатичних ферментів для покращення травлення, імуностимулюючі препарати та, за необхідності, антибіотики. Також обов’язковими є щорічні обстеження в спеціалізованому центрі. Та щомісячні, тут у лікарні.

Ірина Анатоліївна кивнула, витираючи сльози з обличчя.

- Скажіть… Це можна якось попередити? Чому це сталося з моєю дитиною?

- Муковісцидоз є генетичним захворюванням, і обидва батьки мають бути носіями мутації гена, - пояснила Катерина Андріївна. - Це не ваша провина. Така мутація могла передатися від ваших предків.