Неминуще значення

Минали роки… У різних видавництвах України виходили численні збірки байок П. Ключини. Його твори гострі, злободенні. Вони відрізняються оригінальністю, чіткістю ідейного спрямування. Поет не лише був гідним спадкоємцем традицій Левка Боровиковського, Євгена Гребінки, Леоніда Глібова, а й сказав своє слово у розвитку цього нелегкого жанру в українській літературі. Окрім оригінальних творів, П. Ключіна випустив книжку поетичних переспівів вірменських байок ХІІ-ХХ ст. "Сила земна" (1971).

Згодом його твори друкувалисяся в альманасі літераторів Сумщини «Слобожанщина».

Радіо, книги, газети –

                              Все це не модно тут.

                              Лиш цигарки й сигарети

                              В темряві густо цвітуть.

                              Курять розпачливо, дико

                              Літні дядьки і діди.

                              Зійдуться – лихо до лиха,

                              Сядуть – біда до біди.

                              Курять уперто, навмисне.

                              Курять, бо їм все одно:

                              Вирок фатальний підписаний

                              Долею злою давно.

                             Чим же їм душу потішити?

                             Всі вже стоять на краю…

                Я тут ні кращий,ні гірший.

                             Дайте і я закурю.

                                                                 Київ 13.08.71

Не стало Павла Юхимовича Ключини 2 червня 1972 року. Похований він у Ромнах. Його ім'ям названо вулиці, школи, у Роменському краєзнавчому музеї облаштовано меморіальну кімнату пам'яті славетного земляка. Літературна спадщина, залишена ним, багата і значуща. Воно ще чекає на своїх дослідників.

Терпи, народе мій, терпи.

Терплячий ти, та ще й незрячий.

Тебе сліпили і кати,

і виродки твої ж собачі.

В українську літературу Павло Ключіна увійшов як оригінальний та обдарований письменник. Він завдяки своїй праці та творам залишається життєлюбом та правдолюбом, поетом - людиною чесною та доброю. Він у своєму серці, у своєму характері носив ті людські риси, яких так не вистачає у нашому сьогоднішньому житті і які він намагався прищепити людям своїми простими творами, талановитими.

Вже по смерті прийшла до читача його книга лірики «Краплини барв земних»…

Немудрі люди дивувалися колись:

— Чого ти, Дубе товстокорий,

Чим вище піднімаєшся угору,

Тим глибше корені пускаєш вниз? —

А  Дуб сказав: — В землі  беру я  силу.

 Якби угору тільки ліз

І не пускав коріння вниз,

Мене б давно вже бурі повалили.[1]

Байки Ключини — чи це не завжди критика з позицій простої людини?  З її моральною нетерпимістю та страждальницьким критицизмом. Критика, для якої дійсність, якою вона влаштовує пристосуванців до неї, вже нестерпна… І тримало його і давало сил щось літературне — тобто духовне, тобто загальнозначуще ... Творчість! А для того, аби щось створити, — казав Гете, — треба чимось бути...

Можливість свого погляду на постать письменника. Вміння пов`язати його працю із сучасністю — через пошук неминущого значення його творчого спадку — теж творчість. А самий екскурс в історію, хай і в не таку вже й далеку… Але — відвідати атмосферу вже віддаленої від нас цілої епохи… У такий спосіб художні твори єднають за словами критика Володимира Брюггена  різні часові смуги, будучі звернені воднораз і до нинішніх молодих читачів і любителів літератури[2] — додамо — різних вікових категорій…

Літературна «естафета» ніколи не уривається. Адже будь які новації з`являються й зростають на грунті минулих традицій і звершень…

Спасіння від забуття — у слові.

[1] Павло Ключина «Сила землі».

[2] Володимир Брюгген «Люди і книги», Харків, 2006., стор.3.