Відмова

Відмова

Ключина відмовився написати ідеологічну рецензію. Його спонукали. Він утримався.

Можливо, згадавши: «Дмухни на іскру — розгориться. А плюнь — згасне»  із книги примудрості Іісуса Сіраха

Французи кажуть: «Quis` excuse, s`accuse…» — у перекладі — Хто просить вибачення, той звинувачує себе…

Ключину стали менше публікувати.  Зрозумівши причини, він покинув цю роботу…З мужньою іронією загартованої життям людини…

– Люби її, – я чув пораду.

Люби, не зрадь, – я чую знов.

Люблю, але і сам не радий:

Одні караються за зраду,

Мені ж бо кара за любов.

Дивні сфери духу, високі і разом убогі...

Досягнувши багато чого і створивши своє оригінальне ім`я на хиткому фундаменті ліричної творчості, він, мабуть, усвідомив себе ізгоєм... Відступником від «загальновизнаних» чеснот, кон`юнктурних. Може, й відчув себе декласованим елементом... Хто знає...

Справедливість – примхлива дама

і приходить вона завжди пізно...

... Коли вже засипана яма,

Життя не повториш, як пісню.

З дистанції сьогоднішнього дня ми не можемо поручитися за те, що він думав про ситуацію, що склалася. Це була для нього реальність, і виглядала вона в той час не такою вже й безтурботною... Звичайно в ті роки всі паркани рясніли оголошеннями про робочі місця... Але, що такі питання його турбували, безперечно. Яким чином буде відбуватися подальше загострення конфлікту між його творчістю і духом часу?

                        …Ми  –  сірі  вовки.

                        Нас  менше,  чим  псиної  зграї.

                        Під  гуркіт  берданок  гулкий

                        ми  гинули  в  полі  і  в гаї.

                        Ми  йшли  із  пітьми

                        назустріч  притаєній  смерті…[1]

Певну еволюцію своїх поглядів з плином часу та під тиском обставин Ключина прожив та пережив достойно… Погано, коли людина обтяжена всім убожеством часу та вітчизни, а виразити це убожество в неї немає можливості і сил… Через те, що він і раніше знав, «що до чого», був певною мірою, можливо і захищений від розчарувань...

[1] П.Ключина «Вовки» (Архів журналу СЧ. В-4).