Спілка і слова

Спілка і слова

Коло спілкування Ключини з колегами по Спілці письменників досить обмежене.  Не знаю точно, але можу припустити... Навіщо йому тусняки з порожнім, пихатим, заздрісним, хвалькуватим народцем, жадібним до подачок, позбавленим достоїнства...

Слова й слова – січуть рясним дощем.

Слова – як злива – в будні і на свято.

Від слів таких на гострий щем.

Де діло робиться, не треба слів багато.

Пливуть слова (а не лунає спів) –

Без радості, без гніву, без турботи,

Мов трухляки… Ні, я не проти слів!

Я проти сірої словесної нудоти.[1]

Життя у провінції — життя у людей на очах. Тут усі знають усіх. Ситуація вимагає від письменника, якщо він таким себе позиціонує, постійного повернення до питання моральності художньої творчості.

Це ускладнює проблему... Проблему, яку нелегко вирішити. Тут можна протиставити простому, часто примітивному і розбещеному, самовдоволеному суспільству хіба що якийсь естетизм. А який? Совісливий, навіть аскетичний, але естетизм, просякнутий  добротою, ерудицією, кмітливістю і глибиною власної думки…

Як талановитий письменник, через свою безпосередність, нелегкість своєї вдачі, він, швидше за все, не давав нікому, навіть найдружнішій людині зблизитися із ним...

За спогадами сина Едурада Ключника, дружнім Ключина був із письменником  Андрієм М`ястківським. Добрі стосунки єднали його з Йосипом Дудкою та Анатолієм Воропаєм,   Пеший — поет, прозаїк. Лауреат премії імені Володимира Сосюри — вчителював свого часу. Другий працював вчителем у тому ж роменському районі, третій — був власкором обласної газети «Сумщина»… Взаємна приязнь між людьми встановлюється або відразу, або вже ніколи…

«Дарованому коневі в зуби

не дивляться»

А я не згодний з мудрістю такою.

Ну як це так: не дивлячись, бери?

А може, кінь той з вадою лихою?

Я хочу зараз бачити: з якою?

І хочу знати: хто приніс дари?

Якщо це друг  – то так воно й годиться.

Зникає геть підозри сіра тінь.

Якщо хтось інший – мушу придивиться

До всіх зубів, до кожного копитця:

Чи коник той не є троянський кінь?[2]

[1] Павло Ключина із неопублікованого (архів «Склянка Часу*Zeitglas», В(4)

[2] Ibidem.