Про культуру

Про культуру

Відсутність шаленого ритму столичного життя не висіло над Ключиною тягарем. Про що він і писав своїм кололітературним колегам-землякам:

Достойні ви і слави, і хвали!

Спасибі музі — добрій молодиці!

В літературу ви повільно йшли,

Та швидко перебрались до столиці.[1]

 Де родився — там і згодився. Люди в глибинці України  більше цінують все живе. Живе спілкування, живу пісню, живий дотеп. Сусіди  дуже дружні, чи — дуже не дружні. Однак — справжні. Живе людина не так і довго. То треба отримувати насолоду. Тут і тепер. Не нервуйся, насолоджуйся… І радощами і проблематикою… І Ключина не стояв осторонь такої потреби. Впроваджуючи її по-своєму, з гумором:

…Вигнали із ферми Гната:

— П’є, напився б він золи!..

— А куди його послати? —

У конторі загули.

Бригадиром — треба вчиться.

Обліковцем — кращі є.

На конюшню — не годиться:

Жеребця, дивись, проп’є...

Думали годину, другу...

В голови вже мокрий чуб:

— Ну, куди його, п’янюгу? —

Хтось озвався: — Можна в клуб!

Більше нікуди. Для нього

Місця кращого нема.

Може, й питиме... Нічого!

Хай культуру підніма!..

А тепер сміються й кури.

Постарались недарма:

Піднімає Гнат культуру,

Сторож Гната підніма.

Аж гуде висока стеля —

Підійдіть до клубу лиш:

Вранці чується «Ой хмелю»»

А вночі — «Шумєл камиш».

Кажуть: — Бач, яка натура!

Що ви зробите йому?..

Ту натуру від культури

Треба гнати, як чуму![2]

Можливо, вірші не з найкращих... Але автор нічого не взяв, переправляючи у чужих: Федра, Лафонтена, Езопа, Глібова  чи Крилова.  У Ключини — нове створення, суто національне ... Не дивлячись на епоху, в яку писався текст. Він вічний, нажаль… У ньому скарги і претензії цілого народу, який вірить у справедливість. Але вдіяти нічого не може…

Але хіба поет — якщо він справжній поет — здатний справді не працювати, чи здатний він звільнитися від імперативу покликання?  Ось про це напевно думав і Павло Ключина... Стараючись писати... Люди за читвом знай собі розважаються, а скільки мук за цією творчістю стоїть, ніхто й не здогадується...

[1] П.Ключина «Муха на пасиці», К., 1965., стор. 133.

[2] https://gumoreski.in.ua/autors/klyuchina-pavlo/yak-v-odnim-seli-pidnimali-kulturu.html