Окреме місце у душі

Журналіст

Журналіст

 

У середині 1960-х років Павло Ключина переїхав до м. Ромни і перейшов на суто журналістську роботу. Він працював власним кореспондентом обласної газети «Ленінська правда» (попередниця сучасної «Сумщини»).

Характерною рисою Ключини-журналіста було: перш ніж написати та винести на суд читача ту чи іншу статтю, нарис чи навіть пересічну газетну кореспонденцію — обов'язково в деталях вивчити матеріал, переконатися у його достатності для розкриття обраної теми і лише потім братися за перо, давати простір для творчого натхнення, образності та публіцистичної дотепності.[1]

Як журналіст він не намагався викликати гнів влади дотепними випадами проти чиновництва. Політична сатира не займала його всерйоз. Уроки війни — дисбат…

З досвіду прожитого він зробив висновок, від якого майже не відступав — не всякий дотеп, тим більше гострий, можна оприлюднювати зразу ж; перед оголошенням його треба моментально оцінити й передбачити можливі наслідки…[2]

 

Ознаки нашої доби –

це космодроми і ракети,

і чорні атомні гриби

(а там гроби, гроби, гроби)...

Куди летиш, сліпа плането?

Нарочитий пафос йому бут теж чужим... До усвідомленого зіткнення з владою він ставився обережно-спокійно. Можливо, ця внутрішня відстороненість від газетної текучки і була тією паличкою-віручалочкою в його дасаді на необхідність день у день читати, писати і рецензувати заради заробітку. Крім редакційної роботи, часто тупої,  він викраював хоча б кілька годин на день, аби просунути вперед свою літературну творчість. Бо, якщо не підкинути в костер, він згасне... Але це вимогало інших втрат — відмовляти собі у самих приємних розвагах, життєвих... Тривала технічна вправа в мистецтві слова, щось на кшталт музичного етюду, що розвиває швидкість пальців…

Байкар задумав байку написати.

А де, скажіть ви, свіжий образ взяти?

Хотілося в житті його знайти…

І вирішив байкар у зоопарк піти…[3]

Ні  самітником, ні сином богеми він не був. Люди, які знали його в зрілі роки, говорили, що зовні він схожий швидше на професора чи на чиновника, ніж на письменника... Але так говорили і про Пантелеймона Куліша, і про Івана Франка і про Томаса Манна...

Не був ніколи оптимістом

Та й песимістом не ходив,

скептик більше я за змістом.

За що і байку полюбив.

Ключина писав статті, фейлетони, нариси. В обласних та районних газетах ним опубліковані цикли історико-літературних нарисів про перебування на Роменщині  Тараса Шевченка,  Михайла Щепкіна,  Марка Кропивницького,  Марії Заньковецької. Але водночас продовжував байкарство та популяризацію поезії інших народів. Перекладав із верменьської.

 

Ось приклад:

 

МОЛИТВА КУПЦЯ

(З вірменської)

 

Купець молився в горі та журбі:

— О господи, пошли мені сто драхмів!
Я десять з них пожертвую тобі —
Куплю й поставлю статую у храмі.

І довелось Купцю десь гамачець знайти.

Він драхми полічив: не сто, а дев'яносто.

— Тут, господи, якраз без десяти.
Виходить, що свої утримав ти.

Я задоволений. Це так розумно й просто![4]

 

        

Павло Ключина напівжартома називав себе лояльним до влади песимістом, хоч за першої ж нагоди про ту лояльність забував.

Як власкора Павла Юхимовича часто запрошували на різноманітні ідеологічні наради, яких він не любив і намагався уникати. Якось у Липоводолинському райкомі партії звинувачували голову колгоспу в тому, що селяни багато крадуть, а керівник й у вус не дме. 

Надали слово і Ключині. Замість того, щоб приєднатися до критики, він розгорнув блокнот і прочитав:

 

Хто має лиш матню

                 у жмені,

Свою мораль в життя несе:

Нехай не все нам по кишені,

Та до сідниці нам усе.

 

Присутні отетеріли і швидко закрили засідання. [5]

Найбільші злочини й підлість чиняться із серйозним виразом обличча…Чим ближче до художника модель, тим більше потрібна йому дистанція, створювана його іронією.

 

[1] https://day.kyiv.ua/ru/article/pochta-dnya/zhiznelyub-i-pravdolyub

[2] http://lesson.iolya.com.ua/1067-1068.pdf

[3] П.Ключина «Муха на пасиці», К. 1965., стор.141.

[4] Павло Ключина «Нові байки», К.,1960., стор.56.

[5] https://ukurier.gov.ua/uk/articles/100-rokiv-tomu-narodivsya-bajkar-pavlo-klyuchina/




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше