Перчанська премія

Перчанська премія

«…З самого початку 1969 року на сатирико-гумористичному фронті роз­горнулася безкомпромісна боротьба між поетами, прозаїками та художниками-карикатуристами. Вони енер­гійно боролися за першість у тради­ційному щорічному конкурсі «Перця» на кращу гумореску, фейлетон, вірш, карикатуру і тему до карикатури. 31 грудня суперники потиснули один одному руки й дружно побігли зу­стрічати Новий рік, а редакційна ко­легія Перця сіла за круглий стіл, щоб підвести підсумки творчого змагання. Після гарячої дискусії були названі переможці конкурсу. Перчанські пре­мії 1969 року одержали дванадцять авторів. Серед них і Павло Ключина  —   за     цикл вірменські байки»  (№ 10).[1]

Два Півники зустрілись на подвір'ї.

Зчепилися — з обох летіло пір'я.

Один не витримав — сховався  у бур'ян.

А той, що переміг, злетів аж на паркан

І заспівав, бо радість превелика!

Заплющив очі й ще раз заспівав...

 Там і схопив його Шуліка —

Засліпленого радістю... Щоб знав![2]

Байкар Ключини виступає руйнівником ненависті та дурості. Автор уже відчув своє «я» як місію, а своє буття — як представництво, яке покладає на нього суворі зобов'язання. Зобов'язання перед тими, кого він репрезентує... Перед Україною. Бо він — українець.

Лев захворів. Всі звірі лісові

Прийшли   провідати  недужого  владику.

• А Лиска де? — очима Лев повів.

 Ведмідь до Лева ближченько підсів:

• Хіба  ж  не  знаєте пройдисвітку  велику?
• Вона сяка-така... гусяток десь пасе.

Про вас не думає...

Тут Лиска появилась.

Почула слово — зрозуміла все.

Низенько в ноги Леву поклонилась І мовила:

—  Аж, запізнилась я. Всіх лікарів сьогодні обходила.

Була аж ген за річкою в гаях.

Втомилася — вже бігати не сила.

Та недаремно згайнувала час.

Я знаю ліки (ой, рятуй, мій боже!):

Мудрець порадив одягти на вас Ведмежу шкуру...

Каже, допоможе!

Лев на Ведмедя звірям показав:

— Здирайте  з  нього!  —  заревів   сердито.
Ведмідь нещасний тільки застогнав.

А Лиска посміхнулася:

— Щоб знав,

Як із доносами сюди ходити.[3]

Хіба, читаючи зображувану простою і дохідливою мовою фабулу, людина, якщо вона не страждає невиліковним самовдоволенням, не відчуває по особливому, як сильно потребує виправлення вона сама? Звичайно, відчуває...

Педагогічний елемент присутній у всіх його байках та експромтах. Він витікає, виростає із самого життя, у творі…

 Ось, як у цьому п`ятиряднику «Художнику-абстракціоністу»:

Ти взявся щось абстрактне малювати –

І називаєш «твір» свій геніальним…

А що ти будеш, голубе, співати,

Якщо тебе, наприклад, годувати

Абстрактним хлібом, салом нереальним?[4]

[1] Журнал «Перець», №2, 1970., стор. 15.

[2] Журнал «Перець», №10, 1969., стор. 7.

[3] Журнал «Перець», №10, 1969., стор. 7.

[4] П.Ключина «Муха на пасиці», К. 1965., стор.138.