Окреме місце у душі
Розбиті дороги
3.
Восени 1940 року Павло Ключина отримав призначення на посаду директора школи… Але, аж в Бессарабії. Саме 1940 року за пактом Молотова-Ріббентропа Бессарабія була віддана до СРСР. Південну і північну Бессарабію приєднали до Української РСР, а решту об'єднали з Молдавською АРСР i перетворили на нову союзну республіку Молдавську РСР. Після завершення навчального року розпочалася війна… Вчитель Павло Ключник спочатку був рядовим солдатом, згодом – командиром відділення.
«Я люблю її, з болем люблю!...
У пекельну годину напасті
Я хотів би на землю мою —
На обпалену землю мою —
Дощовою краплиною впасти...»[1]
У боях зазнав тяжких поранень.
«…Згадую: білі халати,
Куля в сестри на долоні…
В полк запасний із санбату
Нас перевозили коні…
Потім походи, походи…»[2]
З майже повністю сліпим після поранення правим оком та ампутованими пальцями на нозі, повернувся до рідних місць, із медаллю… І продовжив учителювання…
«Розбиті дороги. Осінні поля.
Хоч викрути, мокра, набрякла земля…»[3]
[1] П.Ключина «Краплини барв земних».
[2] П.Ключина «Сивина».
[3] П.Ключина «Розбиті дороги».
#413 в Фантастика
#64 в Антиутопія
#102 в Не художня література
Відредаговано: 10.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
