«швидкість» навчання

2.

Нічого випадкового в житті не буває. Це доля. Вона веде. А хто супротивиться — того тягне за волосся.

Ключина навчався, працював, мріяв — як і кожний з нас. Але окреме місце у його душі належало красному слову.

 У школі учителі прищепили юнакові любов до книги. Це стало основою всього життя. Хлопчина читав усе підояд. А згодом захопився творами Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки…

Після закінчення Великосамбірської семирічки в 1931 році Павла Ключину, як надзвичайно здібного учня, відрядили на короткотермінові педагогічні курси. Протягом літа він опановував учительську науку, а восени вже почав працювати.  Уявіть собі «швидкість» того навчання. Воно неможливе без самоосвіти та скрупульозної праці. 

Так і розпочав він свій педагогічний шлях розпочав у сусідньому селі Соснівці. Згодом перебрався на малу батьківщину, а в 1935 році вже учителював у рідному селі.

Чи свідомо став Ключина шкільним вчителем чи ні  — Бог його знає… Але вчителем життя — за покликом душі.  Аби цьому навчитися — прагнув писати. Спочатку не дуже виходило. Та спілкування з людьми, споглядання їхнього і власного буття — вірний шлях досягнення результатів… «Толците і отверзиться» — святе Писмьмо…

Саме на той період припадають перші спроби віршування. Року 1935 районна газета друкує перший його твір. На початку автор підписувався «Поль-К», або «П.Чарський».[1]

[1] https://konotop-museum.in.ua/articles/ukrayinskyj-liryk-pavlo-yuhymovych-klyuchyna