3. Перше кохання і перший грандіозний факап мого життя

Моя перша спроба закохатись, якщо це взагалі можна так назвати, грандіозно вивернулась через одне місце. Але скаржитись мені немає чому, бо я змогла не погано заробити на ньому. Технічно, тут не буде рожевих соплів. Лише холодний розрахунок і бажання контролю.

В той час, коли однокласниці бігали на побачення, я сиділа вдома і маніакально навчалась. В університеті, я не відривала голову від книг і була найкращою студенткою на курсі, чим несамовито бісила всіх. Я не хотіла підводити бабусю та залишала за собою можливість не повертатись до батьків. Коли я вступила до університету, я зустріла його!

Але все по порядку.

Мого одногрупника звали Стас. Він був єдиним хлопцем у нашому «курятнику». Хоча, стосунки в нашій групі краще описує слово «серпентарій». Уявіть собі ситуацію, коли вас 26 людей в групі і 25 із них дівчата. Він був нашим «Принцем». Вся група була закохана в нього одразу і безповоротно. Ну, практично вся. Для мене він був звичайним хлопчиком, якого кудись прилаштували батьки. Тільки щоб синульку не забрали в армію і він, як можна довше, лишався у мами під спідницею.

От цим я його і зачіпила. Тим, що плювати хотіла на нього. Через цього поганця у мене були контри зі старостою нашого курника Олею, котра з першої зустрічі заявила, що обов’язково вийде за нього заміж і вицарапає очі кожній, хто до нього підійде.

Я терпіла його присутність тільки заради його старшого брата Марка. Високий, сіроокий блондин. Він був на лінійці в честь початку навчального року. Прийшов по брата.

Я відчула як серце пропустило удар. Але він не помічав нікого. Холодно дивився на всіх і, здавалося, що він нас всіх зневажає. Але саме ця холодна неприступність і підкорила мене. Згодом, зі своєю психотерапевткою, я прийшла до висновку, що мене в ньому привабив мій ОКР. Моя маніакальна тяга до чистоти «зачіпилась» за гладко голене обличчя, ідеальну зачіску, випрасувані стрілки на костюмі трійка і бликучі лаковані туфлі.

Я називала його «Сніговий Король». Марк. Він був живою ілюстрацією до поняття «елітарна байдужість». Звісно, я знала, що маю на меті щось абсолютно нездійсненне. Така як я, не могла зацікавити такого як він. Я, сіра мишка, чиє єдине соціальне життя – це конфлікти з одногрупницями. Він – ідол, старший брат нашого «Принца», який, вочевидь, уже мав усе, що тільки можна побажати. Але моя перша грандіозна спроба кохання, та, що довбанула мене об землю, навчила мене одній речі: якщо мені щось потрібно, я здобуду це наполегливою працею. До того ж, я надто багато часу витратила на очікування.

І якщо для завоювання його уваги потрібна була праця, я була готова працювати.

Я почала діяти тонко, як справжній стратег. Перше правило: ніякого прямого контакту. Так, дівчинка начиталась «розумних» книжечок. Я не могла бути однією з тих дівчаток-прилипал, що оточували Стаса, сподіваючись, що брат мимохідь зверне на них увагу.

Моя стратегія була зосереджена на Стасові. Чим більше він мене помічав, тим вище була ймовірність, що Марк хоча б почує про мене. Але помічав він мене лише через наші постійні сварки та ігнорування його «божественного» статусу.

Якось на лекції з історії книги, уже на випускному курсі, коли Стас вчергове почав доводити професору, що знає краще (і був, звісно, неправий), я, не стримавшись, кинула ремарку:

– Навчання – це не виступ на сцені, Стасе. Спробуй хоча б раз просто послухати.

Тиша була така, що можна було почути, як падає ручка на іншій парті. Обстановка загострилася. Оля, староста, була готова вчепитися мені в волосся, але Стас, на диво, не розлютився. Він лише повільно повернувся до мене, на його обличчі з'явилася дивна, незвична посмішка.

– А ти, я бачу, не така вже й миша, – прошепотів він, і я відчула, як 25 пар очей запалали ненавистю.

Цей інцидент став нашою точкою відліку. Звісно, я не закохалася у Стаса. Але він став моїм ключем. Наступного дня Стас підійшов до мене, простягаючи конспект.

– Сеструха, – сказав він, – ти реально в'їжджаєш у цю лабуду. Допоможеш мені з модульними? Брат пригрозив виписати мене з дому, якщо я знову завалю.

Моє серце підстрибнуло. Брат. Це був мій шанс.

– Допоможу. Але це коштуватиме тобі послуги, – відповіла я, намагаючись зберегти максимально байдужий вираз обличчя.

– Якої? – підозріло спитав він.

Я подивилася прямо на нього, згадуючи той холодний, сірий погляд.

– Ти просто маєш влаштувати так, щоб я зустрілася з твоїм братом. І щоб він мене помітив.

Стас довго дивився на мене, і щосекунди його дивна усмішка ставала ширшою, аж надто самовпевненою.

– Ти думаєш, Марк помітить когось, хто сидить у наглухо застебнутій сорочці та виглядає так, ніби щойно втік із архіву? – Його тон був не образливим, а скоріше констатуючим фактом, як вирок.

– Мені не потрібні твої коментарі щодо мого гардеробу, – сухо відрізала я. Моє обличчя почало горіти, бо, на жаль, він був правий. Мої мішкуваті джинси та сірі светри були моєю бронею.

– Ні, потрібні, – перебив він, хитаючи головою. – Я знаю свого брата. Він не шукає принцесу, йому не потрібна дівчина, він шукає... картину. Щось, що зачепить погляд. Тебе, така, яка ти є, він просто не побачить. Ти – частина шпалер.