Розділ 31. Колумбія. Сфера-обманка

Розділ 31

Сфера-обманка

Країна: Колумбія

Персонажі: Єва Соболенко — інженерка з голографічного моделювання, колишня військова, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Марк знайомиться з унікальною оборонною технологією, яка створює сотні голограм корабля для маскування та дезорієнтації ворога. Разом з Євою він удосконалює її розробку. У глибокій розмові Єва розповідає про свій бойовий досвід і втрату побратима, що надихає Марка на подарунок — сферу-зв’язок, яка проектує його образ у разі небезпеки. Ця технологія згодом стане важливою частиною захисту українських військових

Медельїн зустрічав Марка важким вечірнім дощем. Сотні тисяч крапель безперестанку стікали по дзеркальним фасадам сучасного міста. У глибині одного з наукових кластерів, прихованого під землею серед гірських відрогів, він уловив дивне викривлення простору — хвиля сигналу, схожа на імпульс голографічного проектора.

Марк не гаяв часу. Він телепортувався до джерела сигналу, зберігаючи меркуріанську форму — червона шкіра та волосся, одне око замість двох людських, сріблястий костюм. Він опинився у просторому підземному залі. Повітря тут було насичене озоном, пахло металом, пилом і високочастотними імпульсами.

У центрі стояла вона — зосереджена, з трохи втомленим поглядом, який свідчив про безсонні ночі. Її звали Єва Соболенко. Висока, темноволоса, з очима кольору багряного янтарю. На ній — тонкий костюм дослідника з нанорозширенням, а в руках — пульт управління сферою.

У повітрі між нею та порожнечею зали виникло щось схоже на її копію — голограма дрономодуля, але вона здригнулась і зникла.

— Занадто слабкий канал... — пробурмотіла Єва.

— Прекрасне спотворення простору, — тихо озвався Марк. Вона здригнулась і обернулась.

— Хто ви?.. Ви... не з уряду? — насторожено.

— Ні. Я — Марк. Мандрівник з іншої планети. Іноді — вчитель. Завжди — дослідник. Я друг, який зможе тобі допомогти.

Вона дивилась прямо в нього. Потім коротко кивнула. Підсвідомо відчула — він не ворог.

— Що ти тут побачив? — спитала вона.

— Головне. Ідею. Спробу обманути тих, хто бачить. І зробити це красиво.

Єва усміхнулась уголос вперше за кілька днів.

— Це лише початок. Сфера створює один фантом. На кілька хвилин. Далі — перегрів, розрив поля. Але цього разу тривало п’ять хвилин — мій рекорд.

Марк повільно підійшов, розглядаючи конструкцію. Сфера була схожа на напівпрозору кулю, крізь яку пульсували світлові кола. Його око блиснуло в інфрачервоному спектрі.

— Дозволиш? Я не зміню серцевину. Але можу перепрошити код. Додати багатошаровість. І поділити ресурси на сотню фантомів.

— Сотню? Це неможливо...

— Для вас. Але не для мене.

Вони працювали цілу ніч. Єва вводила параметри, Марк — трансформував логіку симуляції. Їхні пальці рухались у такт, як у добре злагодженому дуеті. Коли останній фрагмент коду впав на місце, Марк активував сферу.

Світ спалахнув. Навколо них з’явились десятки, потім сотні копій Єви та Марка. Вони застигли в просторі, оманливо справжні.

Єва стояла мов зачарована.

— Це... це може змінити все. Якщо ми зможемо залишити голограми, а сам солдат піде — ворог не знатиме, куди бити. Це зможе врятувати життя...

Вона сіла на край столу. Помовчала. І нарешті промовила тихо:

— 24 лютого. 2022 року. Я була в Києві. Університет. Кафедра фізики. Я пішла добровольцем. Зброї не було. Нас було лише двоє — я і Ілля. Ми тримали позицію на околиці. Маленький напівзруйнований будинок. Ми знали, що скоро прийдуть. І знали, що нас не вистачить, щоб втримати напрямок.

Вона проковтнула повітря, дивлячись кудись у темний кут кімнати.

— Я зробила вигляд, що ми — цілий підрозділ. Повісили старі бронежилети на гілки, манекени з магазину, вмикали записи боїв. Навіть підняли хмару пилу, щоб здавалося, що хтось рухається. Це спрацювало. Вони зупинилися. Ми виграли кілька годин... Але потім одна з камер-розвідників їх привела. Ілля...

Вона схилила голову.

— Він прикрив мене. Сказав: «Тікай, я зроблю так, щоб думали, що нас десятеро». І зробив. Їхній дрон показав теплові цілі — вони повірили. Але він не встиг. Я вижила. Він — ні.

Тиша. Марк мовчав. Його око повільно блищало, вловлюючи найтонші рухи її міміки, пульсацію болю, що ховалася під шкірою.

— Саме тоді я вирішила: якщо ворог боїться уявного — треба зробити уявне сильнішим за реальне. Так і народилася ідея цієї сфери.

Марк мовчки витягнув невеличкий пристрій. Срібляста сфера, гладка, холодна на дотик. У її центрі пульсувало світло.

— Це для тебе. Пристрій зв’язку. Просто скажи моє ім’я, коли буде небезпека.

Єва взяла її обережно.

— Ілля б пишався... А я — дякую.