Розділ 29. ОАЕ. Сигнал із Венери. Надскладна хірургія

Розділ 29

Сигнал із Венери. Надскладна хірургія

Країна: ОАЕ

Персонажі: Кирило Сокіл — хірург, леді Ельвіра - дослідниця, науковий з Венери, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Марк досліджує на що здатна людська медицина, що можуть зробити земні хірурги коли проблема криється глибоко всередині організму.

ПЕРЕДМОВА

На момент подій цього розділу капітан Марк уже давно співпрацює з земними спецслужбами. Після падіння його капсули він встановив контакт із міжнародними структурами в межах мирної міжпланетної місії, яку визнала ООН. Його діяльність хоч і лишалася втаємниченою для широкого загалу, однак спецслужби кількох країн (Німеччина, Швейцарія, США, ОАЕ) знали про його присутність і неодноразово зверталися до нього у критичних ситуаціях.

Після реєстрації нового сигналу з орбіти — інопланетного походження — високотехнологічні системи раннього попередження в ОАЕ зафіксували падіння об'єкта в пустелі. Цей випадок було класифіковано як подію під грифом «особливої важливості» й негайно передано представнику міжпланетної місії — Марку. Сповіщення надійшло через контактну особу — офіцера міжнародного підрозділу, з яким Марк підтримував зв’язок ще з часу співпраці у попередніх місіях.

Пустеля мовчала. Жодного звуку, лише жарке повітря тремтіло над пісками. Та цієї ночі тиша була порушена. На небі спалахнуло — яскрава капсула врізалась у дюни, здіймаючи хмару пилу. Вона горіла недовго. А потім усе знову стихло.

Та сигнал був поданий. І він долетів до того, хто мав його почути.

— Ми отримали міжпланетний запит про допомогу. Сигнал ідентифіковано як… венеріанський, — мовив офіцер спецпідрозділу, поглядаючи на голограму, що миготіла в повітрі. — Об'єкт приземлився неподалік Абу-Дабі.

— І яка зараз ситуація? — запитав Марк, дивлячись на зображення з супутника.

— Об'єкт знайдено. Усередині — один пасажир. Жіноча істота, дуже схожа на людину. У непритомному стані. Без зовнішніх пошкоджень. Але медики не можуть визначити, що з нею.

— Я маю бути там.

Операційна світилася білим світлом. Сучасне обладнання, роботизовані руки, біоекрани — усе було готове до найскладнішої операції. У центрі — ледь жива жінка з довгим каштановим волоссям. Її обличчя було спокійне, майже земне. Лише глибокі сканери показували невелику аномалію: усі внутрішні органи розташовані дзеркально, її ще називають ситус інверсус (лат. situs inversus). І щось у центрі грудної клітки світилось тьмяним жовто-зеленим.

— Це не схоже на пухлину… — прошепотів головний хірург Кирило Сокіл. — І не схоже на чужорідне тіло.

— Воно рухається, — сказав асистент. — Але дуже повільно.

Двері тихо відчинились. До зали увійшов ще один лікар — високий, у масці, з пронизливим поглядом.

— Хто ви? — запитав Кирило.

— Я тут, щоб допомогти. Ви мене знаєте, просто ще не впізнали, — відповів Марк, і зняв маску, на мить його обличчя перетворилося на меркуріанське.

Кирило збентежено підвів брови.

— Ви… не схожі на лікаря. Ви не з цієї планети. — Він на мить замовк. — Знаєте, мій колишній учитель, В’ячеслав Чорний, колись розповідав мені подібні речі… Але ми тоді думали, що він просто намагається зробити уроки цікавішими.

Марк завмер. — В’ячеслав Чорний… Ти той самий Кирило? Учень В’ячеслава?

— Так, але ми давно не спілкувались. Чому питаєте?

— Бо він розповідав мені про тебе. І знав, що одного дня ти будеш частиною чогось значно більшого. — Марк наблизився. — Тепер я впевнений, що це не випадковість.

Кирило мовчки кивнув. — Отже... хто ви насправді?

— Я — Марк. Прибув із Меркурія. Але зараз головне — твоя пацієнтка. Дозволь мені подивитись її глибше.

Марк нахилився над тілом леді Ельвіри. Його велике єдине око світанковим сяйвом осяяло її груди. Він сканував її не зовні — а всередині. І побачив те, що не побачила жодна людська технологія.

— Там паразит. Клітинний, майже симбіотичний. Він дрімає. Але якщо прокинеться — вона загине. І не лише вона. Якщо він перейде на когось іншого, ми не зможемо його зупинити.

Кирило стиснув щелепи. — Що ми можемо зробити?

— Потрібна приманка. Йому щось потрібно. Я знаю, хто зможе допомогти. — Марк подивився вдалечінь. — Єва Макспора.

Через хвилину Єва вже була у лабораторії, в цьому їй допоміг телепорт Марка, з тією ж рішучістю, яку Марк бачив у Туреччині.

— Отже, ми знову разом? — посміхнулась вона до Марка.

— Тільки цього разу — ставка ще вища.

Вони працювали пліч-о-пліч із Кирилом. Сканували зразки тканин, аналізували паразитарну активність, шукали найменшу хімічну реакцію.

— Йому потрібне живлення, — сказала Єва. — Він чекає, коли організм ослабне.

— Тоді дамо йому приманку, — додав Кирило. — Але таку, щоб заманити і відразу знешкодити.