Розділ 24. Чехія. Живий купол

Розділ 24

Живий купол

Країна: Чехія, Брно

Персонажі: Кирил Нагірний — інженер екологічного дизайну, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Марк знайомиться з унікальною біосферною системою замкненого циклу, розробленою Кирилом. Разом вони вдосконалюють її за допомогою меркуріанських технологій, щоб створити життєзабезпечувальне середовище для міжпланетного корабля. Кирил розповідає про трагічну втрату теплиці в Україні й обіцяє повернутись на батьківщину з новими відкриттями

Проміння ранкового сонця проникало крізь скляну оболонку куполу. Всередині відчувався запах свіжої м'яти, розмарину і вологого моху. М’яке світло освітлювало ряди рослин, біореактори та маленький ставок із водяними рослинами. В центрі — стіл з планшетами, кресленнями й відкритим журналом. За ним сидів Кирил Нагірний — чоловік із зосередженим поглядом і легкою тінню смутку в очах.

Кирил провів рукою по листку салату, ніби намагаючись уловити в ньому пульс життя. Його обличчя залишалося спокійним, але в думках палав інший світ — Україна. Його теплиця біля Львова. Точніше — те, що від неї лишилося.

СПОГАД

Це був об’єкт, яким він пишався. Величезний тепличний комплекс поблизу Карпат, де на основі його новітніх біодизайнерських рішень вирощували рослини, що очищали повітря, фільтрували воду й забезпечували екологічне харчування. Там працювали понад сорок людей — однодумці, місцеві мешканці, студенти, волонтери.

У день трагедії була звичайна ранкова нарада. Кирил щойно завершив пояснення про нову систему водовідведення, коли раптом залунала сирена. До найближчого укриття було 300 метрів, але часу не вистачило. Ракета влучила прямісінько в центральний купол. Вибух знищив усе — лабораторію, резервуари, тепличні модулі, людей. Кількох працівників розірвало на місці, інших — засипало уламками.

Кирил вибрався з-під завалу через кілька годин. Він тримав у руках обгорілий клаптик креслень — єдине, що вціліло. У списку загиблих він пізніше побачив: Марія Гонта, студентка, яка мріяла стати біоінженером. Петро Паньків, пенсіонер, що наглядав за системою зрошення. Софія Романюк, його перша наставниця в рослинництві. І ще десятки імен.

Він не плакав. Він вирішив.

"Я зроблю це. Знайду, відновлю, покращу. І повернуся. Щоб ніколи більше смерть не знищувала життя."

ЗУСТРІЧ

— Дозвольте? — голос, несподівано м’який, пролунав за спиною.

Кирил озирнувся. У вході до купола стояв незнайомець — рудоволосий чоловік із пронизливою енергією в очах і... незвично чистою, навіть нереальною поставою.

— Ви Кирил Нагірний? — запитав той. — Я Марк. Вивчаю земні технології сталого розвитку.

— Ви з агентства?

— У певному сенсі... — посміхнувся Марк. — Агентства міжпланетного значення.

Кирил не відповів, але жестом запросив гостя. Той підійшов, зачаровано розглядаючи біосферу. Уважно вдихнув повітря.

— Ви створили це самі?

— Так. Тут кожна система саморегулюється. Кисень — з моху, волога — через конденсаційні куполи, харчові рослини — у вертикальних стелажах.

Марк нахилився до резервуара з водоростями й торкнувся сенсора.

— Ваша система... майже досконала. Але я бачу, що є проблема з мікровібраціями. Вони впливають на стабільність фотосинтезу, так?

Кирил здивовано підняв брови.

— Ви це відчули? Як?

— Мій зір сприймає інфрачервоні коливання. Я можу запропонувати амортизувальний гель — технологію з Меркурія. Він поглинає вібрації навіть у пустоті.

Кирил уважно слухав. Погляд його став іншим — як у людини, яка вперше за довгий час бачить союзника.

— Це змінить усе. З таким гелем купол стане повністю придатним для застосування на кораблях... навіть у глибокому космосі.

РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ МАРКА

Коли вони завершили тестування гелю, Кирил відключив сенсори й сів на лаву поруч із біоакумулятором.

— Ви не звідси, так? — запитав він тихо, дивлячись у бік Марка. — Не з Чехії. Не з Землі.

Марк посміхнувся і зняв з себе ілюзію: шкіра на мить засяяла червоним відтінком, волосся стало яскраво-червоним, а посеред чола розплющилося велике, єдине око. Усе це — не лячно, а гармонійно, майже природно.

— Я з Меркурія. Моє завдання — вивчити найкращі людські технології. Але ще важливіше — знайти тих, хто творить їх серцем. Як ти, Кириле.

Кирил не здивувався. Він лише сказав:

— Знаєш, у чомусь це логічно. Ти відразу виглядав не так, як усі. Але водночас — як один із нас.

Марк кивнув.

— Я хочу, щоб у майбутньому міжпланетному кораблі був куточок, де житиме Земля. Твоя біосфера може стати не просто системою — а серцем корабля. І символом того, що життя, навіть у темряві космосу, здатне прорости.

Діалог біля штучного ставка