Розділ 15. Португалія. Підготовка до міжпланетних подорожей

Розділ 15

Підготовка до міжпланетних подорожей

Країна: Португалія

Персонажі: Маргарита Лісова — інженерка, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Марк знайомиться з обладнанням для міжпланетних подорожей.

ВСТУПНА СЦЕНА

Сонце повільно сідало за горизонт, торкаючись золотим промінням океану. Вечір над Мадейрою був незвично тихим — лише вітер грався в кронах пальм, а хвилі м’яко вдарялися об скелі. У цьому спокої щось змінилося. На кілька секунд повітря сіпнулося, мов тканина, і просто біля оглядового майданчика в горах з’явилася постать — висока, мускулиста, з червоною шкірою й великим, єдиним оком, що блищало в сутінках.

Марк роззирнувся. Його сканер зафіксував у підземному шарі металеві структури, слабке магнітне поле й біометричні імпульси. Саме тут, глибоко під землею, ховалася одна з найсучасніших європейських лабораторій — Центр підготовки до міжпланетних місій.

«Цікаво... Вібрації відповідають капсулі гравітаційного зміщення. Щось тут готується серйозне», — прошепотів Марк.

Він увімкнув адаптацію: тіло стало людським, обличчя — звичайним, з червоним відтінком шкіри. За кілька хвилин він уже прямував вузьким тунелем, що вів до броньованих дверей лабораторії.

СЦЕНА ПРИГОДИ ЗІ СИМУЛЯТОРОМ

— «Дев’ятий запуск. Спроба стабілізувати обертову платформу при 4G тиску. Рівень безпеки — червоний. Починаю», — прозвучав у динаміках голос молодої жінки.

Марк наблизився до командного пункту. Через захисне скло він побачив симулятор — циліндричну капсулу, яка шалено оберталася навколо своєї осі. Усередині — жінка в темному комбінезоні з індиговою емблемою. Її обличчя було зосередженим, але раптом щось змінилося: гул двигунів наростав, світло почервоніло, обертання стало неконтрольованим.

«Відмова стабілізатора. Гальмування неможливе!» — вигукнула вона.

Марк миттєво пробився до технічного відсіку. Його око проникало через панелі, і він побачив причину — перегрітий магнітний контур. Він вистрілив із долоні тонкий промінь плазми, змінивши полярність поля — і через кілька секунд симулятор зупинився.

Дверцята капсули повільно відкрилися. Маргарита вийшла, спітніла, з тремтячими руками, але усміхнена.

— Ви… Ви щойно врятували мені життя. Хто ви? — запитала вона, придивляючись до незнайомця.

— Я Марк. Просто мандрівник… з дуже далекої планети, — усміхнувся він, і його єдине око на мить стало видимим у відблиску світла.

Маргарита не злякалася. Лише знизала плечима: — Ну, якщо всі прибульці такі ввічливі — ми точно полетимо разом.

ДУШЕВНА ІСТОРІЯ ПРО БАТЬКІВ

Пізній вечір. Панорамне вікно лабораторії виходить на зоряне небо. У напівтемряві світиться панель із тривимірною моделлю атома в кольорах Чорнобильської станції.

— Знаєш, Марку… Ти перший, кому я хочу це розповісти. — Її голос був тихим і тремтливим. — Я народилася не тут. Мене усиновили теж українці з Португалії, коли мені було трохи більше року.

— Мої справжні батьки були українськими вченими. Мама — біофізикиня, тато — спеціаліст з ядерної енергетики. Вони працювали на Чорнобильській станції. 26 квітня 1986 року... вони обидва були на зміні.

Вона на мить прикрила очі. Пальці стиснули старе фото — єдину копію з евакуаційного центру: біла пелюстка на чорно-білому фоні.

— Вони не втекли. Вони залишились. Тато намагався стабілізувати реактор, мама виводила стажерів. Вони померли від променевої хвороби протягом кількох тижнів.

— Мене евакуювали. Я не пам’ятаю кольорів, лише гучні сирени. І відчуття, що щось дуже дороге залишилося позаду. Порожнеча.

Марк, не зводячи погляду, мовчки дивився в ніч. І раптом згадав свою планету, теж спустошену часом.

— Через кілька місяців мене усиновила родина українських науковців. Вони виховали мене з любов’ю. Але... в мені живе щось більше. Українська кров, пам’ять, голоси тих, хто не зміг повернутися.

В її очах блищали сльози. І в кожній — відлуння атомного спалаху, що назавжди змінив світ.

— Я вже не пам’ятаю обличчя батьків. Але їхня відвага — це частина мене. Я хочу, щоб космос знав, хто ми. І заради кого варто боротися за життя.

— Ти вже це робиш, — тихо сказав Марк. — І я це запам’ятаю.

НАУКОВИЙ ВКЛАД

— Я створила систему, яка дозволяє людському тілу адаптуватися до різних гравітацій. Використовую гібрид гнучкого наногелю та магнітно-адаптивної оболонки. Він реагує на зміну сили тяжіння й посилає сигнали в нервову систему для стабілізації координації.

— Тут — симулятор Марсу. Тут для Юпітера. Я назвала цю систему "Життя-Х", бо вона дозволяє залишатись людиною в нелюдських умовах.

Марк здивовано підвів брову. Справжній прорив. Ця технологія могла зберегти життя на довгих маршрутах.

— І знаєш, у моїх снах я вже там. Хочу, щоб ті, хто полетить, могли не втратити себе.