Розділ 6. Норвегія. Дрони на службі людини

Розділ 6

Дрони на службі людини

Країна: Норвегія

Персонажі: Марія Ярмоленко — робототехнік, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Вивчення технології створення роботів, які допомагають у щоденній діяльності людей та рятувальних операціях.

Мороз хапає за щоки, ніби перевіряє на витривалість. Вітер зриває слова ще до того, як вони встигають народитися. На білосніжному плато серед норвезьких гір — жодного дерева, лише гострі уламки скель і хмари, що повільно ковзають уздовж хребтів, — стоїть одна людина.

Марія Ярмоленко притискає планшет до грудей, ніби він може зігріти. Її щоки почервоніли від холоду, але погляд лишається зосередженим.

— Ну що, красунчику… — тихо каже вона, дивлячись на дрон. — Не підведи.

Вона торкається екрана.

— Стабілізація. Вітер до дев’яноста кілометрів на годину. Починаємо.

Дрон злітає різко, але впевнено. Пропелери вібрують, немов крила колібрі. Він робить коло, зависає, різко падає вниз і в останню мить знову вирівнюється.

— Вражає, — лунає голос позаду. — І все це без гіроскопічної корекції?

Марія здригається і швидко обертається.

— Ви завжди так підкрадаєтесь? — сухо питає вона.

Чоловік усміхається. Спокійно. Неначе вітер його не стосується.

— Пробачте. Я не хотів налякати. Я — Марк. Просто… не втримався. Люблю дивитися, як техніка перемагає стихію.

— Марія, — вона киває. — Робототехнік. Працюю над автономними дронами для рятувальних операцій.

— Турист? — додає вона з легкою іронією.

— Швидше… спостерігач, — відповідає він. — Вивчаю, як люди знаходять вихід там, де його, здається, не існує.

Марія знизує плечима.

— Цей дрон — мій диплом. А тепер і моє життя. Я виросла з думкою, що техніка має рятувати, а не нищити.

— Це рідкісна філософія, — тихо каже Марк. — Особливо сьогодні.

Марія хоче щось відповісти, але рація на її плечі оживає тривожним тріском.

— Увага всім підрозділам! Йостедальський льодовик. Масштабна лавина. Зникла група з шести альпіністів. Зафіксовано короткий SOS-сигнал.

Марія завмирає.

— Лихо… — видихає вона. — Вони не встигнуть дочекатися вертольотів.

Вона відкриває кейс з батареями, різко надягає навушники. Дрон м’яко сідає поруч, блимаючи світлодіодами.

— Він ще не готовий, — каже вона більше собі, ніж Маркові. — Це прототип. Один збій — і…

— Інакше шансів немає, — спокійно перебиває Марк. — Дозволь допомогти.

— Ти програміст?

— Скажімо так… я добре знаю, як поводиться хаос.

Вона дивиться на нього кілька секунд. Потім мовчки простягає планшет.

— Добре. Але якщо щось піде не так — це на мені.

— Ні, — відповідає Марк. — Це буде на нас.

Його пальці рухаються з неймовірною швидкістю. Алгоритми змінюються, рядки коду миготять, ніби живі.

— Ти додаєш адаптацію до інфрачервоного шуму… — шепоче Марія. — Я про це думала, але…

— Ти не мала часу, — каже він. — А тепер маєш.

Дрон зникає у хуртовині. Камери передають хаотичні зображення льоду і тріщин.

— Є контакт! — Марія затамовує подих. — Тепловий силует… Людина!

— Жива, — каже Марк. — Дивись на пульсацію.

Дрон скидає термоковдру, позначає координати.

— Один… — шепоче Марія. — Боже, один живий…

— І ще двоє, — Марк нахиляється ближче. — Праворуч. Вони дихають.

Операція триває понад годину. Один дрон повертається з пошкодженими пропелерами, але самостійно. Всі шестеро знайдені.

Коли останнього евакуюють, Марія знімає навушники й просто сідає на сніг.

— Я так боялася, — зізнається вона. — У дитинстві бабуся в Україні завжди казала: «Не бійся помилитися — бійся нічого не зробити». Але тут… ставки інші.

— Твої бабуся і дідусь були мудрими людьми, — каже Марк.

Вітер зсуває його капюшон.

Марія завмирає.

Перед нею — червона шкіра, одне велике око, сріблястий костюм і літера «М» на грудях.

— Ти… не людина, — шепоче вона.

— Але я вірю в людей, — відповідає Марк. — І в Україну. Вона дала світові багато більше, ніж світ це помітив.

Він простягає їй пристрій, схожий на сферу в якій видно прототип її дрону, що світиться м’яким блакитним сяйвом.

— Це зв’язок. Якщо колись знадобиться допомога — я почую.

Марія стискає пристрій.

— Я хотіла повернутися додому… — каже вона. — В Україну. Не туристкою. А щоб бути корисною.