Розділ 4. Німеччина. Інновації в енергетиці

Розділ 4

Інновації в енергетиці

Країна: Німеччина

Персонажі: Марія Шевченко — енергетичний інженер, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Разом з Марією Марк дізнається про технології зеленого енергетичного майбутнього. Сонячне місто. Під землею Марія показує Марку секретний об’єкт – підземне місто, що живиться виключно від енергії сонця, зібраної за допомогою інноваційних панелей, які передають світло крізь ґрунт. Але виникає загроза – система перегрівається через збій, і Марку потрібно допомогти стабілізувати її, використовуючи свої знання про терморегуляцію.

Марія Шевченко була не просто інженеркою — вона була архітекторкою нової епохи.

Її проєкт, прихований глибоко під землею одного з німецьких міст, мав змінити уявлення людства про енергетику. Повністю автономне поселення, що живилося винятково сонячною енергією, зібраною на поверхні й переданою крізь товщу ґрунту фотонними каналами, залишалося таємницею навіть для більшості науковців.

До того дня, коли туди прибув капітан Марк.

Вони зустрілися в зеленому парку неподалік кампусу Технічного університету Мюнхена. Марія щойно завершила доповідь на міжнародній конференції з відновлюваної енергетики, коли до неї підійшов незнайомець у сріблястому костюмі. Його шкіра й волосся мали червонуватий відтінок, а одне велике око випромінювало м’яке, тепле світло.

— Пані Шевченко? — спокійно звернувся він. — Ваша ідея транслюцентних сонячних панелей — це вікно в майбутнє. Мене звати Марк. Я прибув здалеку, щоб побачити більше.

Марія не злякалася. Навпаки — в її погляді спалахнула зацікавленість.

— Ви не зовсім… звідси, так? — усміхнулася вона.

— З Меркурія, — відповів Марк. — Ми давно живемо під землею. Ваше Сонячне місто надзвичайно схоже на наш спосіб існування.

Вона кілька секунд мовчки дивилася на нього, а потім кивнула:

— Тоді вам варто це побачити.

Марія активувала голографічну панель — і перед ними відкрився круглий тунель, наповнений м’яким світлом. Це був телепортаційний шлюз — технологія, доведена до життя ціною особистої втрати, але тепер готова служити майбутньому.

Вони ступили вперед.

ПІДЗЕМНЕ СОНЯЧНЕ МІСТО

Світ навколо розчинився — і за мить Марк опинився в гігантській підземній порожнині. Перед ним розкинулося місто, залите денним світлом, яке, здавалося, не мало джерела. Промені надходили згори — крізь камінь і ґрунт — по фотонних каналах, розгалужених, мов коріння живого дерева.

— Це… місто? — тихо запитав Марк.

— Так, — кивнула Марія. — Перше повністю підземне поселення, що живиться сонцем. Ми навчилися передавати світло майже без втрат і зберігати його в кристалічних накопичувачах.

Повітря було насичене ароматами м’яти та евкаліпта. Спеціально підібрані рослини очищували кисень, заспокоювали розум і створювали відчуття поверхні, якої тут не було. Освітлення плавно змінювалося за добовим ритмом: удень — яскраве й живе, уночі — тепле й приглушене.

Будинки були збудовані з матеріалів, що самі регулювали температуру й вологість. Тут не було спеки. Не було холоду. Лише рівновага.

— Це місто створюється для тих, хто не може жити на поверхні, — сказала Марія. — Для людей, яким світ став занадто жорстким.

Вони зайшли до центрального командного пункту. Панелі світилися тривожним червоним.

Попереджувальний сигнал повторився. Цього разу — глибший, майже глухий.

— У нас є кілька хвилин, — сказала Марія, стискаючи пальці. — Якщо температура зросте ще на пів градуса, фотонні канали почнуть руйнуватися зсередини. Світло не зникне одразу. Воно… вибухне.

Марк відчув це ще до цифр. Простір навколо ніби став важчим. Світло втрачало м’якість — воно тиснуло, вимагало виходу.

Колись так уже було. На Меркурії. І тоді одне місто не встигли врятувати.

— Ми навчилися збирати світло, — сказала Марія, дивлячись на схеми, — але ще не навчилися слухати його.

Марк уважно вивчав дані. Він упізнавав знайомі помилки.

— Проблема не в енергії, — мовив він. — А в балансі. Вона накопичується швидше, ніж система здатна її віддавати.

Він запропонував використати принцип біологічної терморегуляції, притаманний меркуріанцям: матеріали, що реагують на перевантаження, змінюючи структуру й відводячи надлишок тепла.

Разом вони стабілізували систему.

Світло в місті стало м’яким. Рівним. Живим.

Марк дивився на оновлені графіки й раптом зрозумів: цей принцип — не про місто. Так мав дихати корпус корабля, який ще не існував, але вже формувався в його думках.

Біля підземної річки Марія зупинилася. Вода текла спокійно, відбиваючи золотаве сяйво.

— Я назвала її Шевченківською, — сказала вона. — На честь мого пращура. І на честь України. Моєї справжньої домівки.