Розділ 3. Японія. Технології майбутнього

Розділ 3

Технології майбутнього

Країна: Японія

Персонажі: Давид Шестеренко — розробник робототехніки, Марк – дослідник з планети Меркурій

Пригода: Знайомство з роботами нового покоління, що здатні змінювати форму й структуру тіла, перший технологічний міст між Землею та Меркурієм

Після прощання з Світланою та Марісою Марк активував телепорт і за мить опинився в одній з найтехнологічніших країн Землі — Японії.
Простір навколо склався й розгорнувся знову, відкривши перед ним дослідницький комплекс у місті Осака — серце інженерії майбутнього.

Саме тут на нього чекав Давид Шестеренко — інженер-робототехнік з українським корінням, чиї розробки давно виходили за межі звичних людських уявлень про машини.

Давид працював над роботами, здатними адаптуватися до будь-якого середовища: змінювати форму, колір і навіть структуру свого тіла залежно від умов. Вони могли стискатися й розширюватися, перетворювати кінцівки на інструменти, перебудовувати внутрішню архітектуру — майже так само, як це робив Марк.

Давид знав, що ця зустріч колись відбудеться.

Його наукові пошуки давно перестали бути просто інженерними експериментами. Працюючи з роботами нового покоління, він час від часу надсилав у космос зашифровані сигнали — не для реклами і не з надії на славу. Це був поклик. Спроба звернутися до розуму, здатного мислити ширше за межі Землі.

І хтось почув.

Сигнал, надісланий Давидом, був перехоплений на Меркурії — у центральному вузлі міжпланетного зв’язку. Вбудований штучний інтелект зафіксував у ньому не лише складні математичні структури, а й те, що неможливо звести до формул: допитливість, емоцію, пошук сенсу. Саме тому капітан Марк змінив маршрут і вирушив на Землю.

До цієї зустрічі між ними вже були тижні зв’язку — короткі сеанси, наповнені даними, моделями й роздумами. Марк ділився принципами меркуріанської самоадаптації, алгоритмами перебудови матеріалів, логікою терморегуляції. Давид уважно вбирав кожне слово й на основі цих знань створив прототип — ще недосконалий, але революційний.

Коли Марк ступив у лабораторію, розташовану на узбережжі Осаки, усі системи на мить завмерли. Скляні стіни відбивали океан і небо, дрони ковзали між платформами, роботизовані руки працювали з мікросхемами, а штучний інтелект координував усе це з бездоганною точністю.

— Марку, — усміхнувся Давид. — Нарешті.

— Я тут. І я вражений, — відповів Марк. — Це місце нагадує мені дім.

Перші дні співпраці були схожі на вир. Код змінював код, ідеї нашаровувалися одна на одну, моделі перебудовувалися без пауз. Але одного вечора Давид залишився в лабораторії сам. Він дивився на прототип, що мовчки змінював свою форму, і вперше відчув не захоплення, а страх.

Якщо ця технологія потрапить у неправильні руки, вона змінить не лише машини — вона змінить саму межу відповідальності людини. Давид усвідомив: він стоїть на порозі відкриття, яке може або врятувати майбутнє, або зробити його небезпечнішим.

Знання без морального вибору — це лише ще одна форма хаосу.

На полігоні біля лабораторії вони вперше активували повноцінний прототип. Спершу все йшло ідеально, але раптом структура робота почала змінюватися надто швидко. Матеріал втрачав стабільність, система балансування перевантажувалась.

— Зупиняй! — вигукнув Давид.

Марк миттєво втрутився, передаючи простий, але ключовий принцип меркуріанських алгоритмів: адаптація не може бути швидшою за усвідомлення. Секунда — і форма стабілізувалася. Робот завмер, а потім уже свідомо перебудував себе під умови середовища.

— Ми на порозі нового етапу, — тихо сказав Давид.

— І ти зробив цей крок, — відповів Марк. — Але пам’ятай: ця технологія — не мета. Вона лише частина більшого шляху.

Марк подумав, що саме така адаптивна структура одного дня стане основою не для машини, а для корабля, здатного витримати шлях між світами.

Коли робота було завершено, Марк дістав тонкий годинник із пульсуючим світлом.

— Це зв’язок. Коли настане час — я почую тебе.

Давид прийняв пристрій із трепетом.

— Я чекатиму.

Телепорт спалахнув світлом. Коли Марк зник, Давид ще довго стояв, дивлячись на робота, що мовчки перебудовував свою форму під ранкове повітря. Сонце сходило над океаном, торкаючись скла лабораторії, металу, води — і чогось нового, що тільки-но народилося між світами.

У цю мить Марк усвідомив: код Всесвіту не записаний у зірках і не захований у формулах. Він виникає там, де розум зустрічає відповідальність, а знання — людяність.

І якщо колись з’явиться корабель, здатний подолати шлях між планетами, його серцем стануть не двигуни. Його серцем буде довіра.

Всесвіт зробив ще один запис. І цього разу — на Землі.